Глава 15. Наступник Повелителя

Шаддаер відкинувся на спинку трону і заплющив очі. Він пам'ятав це шарудіння сотень пар крил, сухе похрумкування кісток, скрегіт сталі та рипіння шкіри… Він пам'ятав їх такими ж, як і того дня, коли сам сів на трон Шалластхадара. Прибули майже всі, незабаром можна буде починати. Шаддаер розплющив очі та глянув на Суртаза. Свого учня і наступника.

Суртаз знав, що на нього очікує, та хоч і виглядав помітно зблідлим, але тримався спокійно і з гідністю. Він стояв впівоберта до трону і кількома сходинками нижче та час від часу окидав поглядом нежить, що поволі збиралася в тронній залі. Його спокій тішив Шаддаера, хоча за власним досвідом він знав, яка безодня страху може ховатися за цією маскою. 

Втім, Шаддаер нагадав собі, що Суртаз зліплений з іншого тіста і не схожий на нього. Жадібніший до знань і зацікавленіший у владі, яка могла б забезпечити йому безперешкодний доступ до найрідкісніших магічних таємниць. Але при цьому він не позбавлений розуміння, яку ціну за це доведеться сплатити. Якби Шаддаер мав більше часу, він доклав би всіх зусиль для того, щоб Суртаз став одним з кращих Повелителів за весь час існування Шалластхадара. Або хоча б кращим, ніж він сам. Але часу не було — некромант надто швидко втрачав сили. Тепер він міг лише сподіватися, що Суртаз переживе випробування і стане новим правителем. Прикро лише, що у Шаддаера не залишилося часу, щоб передати йому хоча б найважливіші для подальшого правління знання.

Відчувши чергову хвилю нудотної слабкості, Повелитель торкнувся долонею посоха, що лежав на його колінах. Інкрустоване кісткою дерево відгукнулося на дотик власника легким поколюванням у кінчиках пальців. Слабкість відступила.

Некромант відчув присутність Реомара і на мить скривив куточок рота у болісній посмішці. Суртаз здригнувся і мерзлякувато повів плечима, коли по його шкірі ковзнуло дихання крижаного вітру, а наступної миті з тіні позаду трону Повелителя Шалластхадара вийшов вищий вампір. З дещицею смутку Шаддаер подумки зазначив, що ці двоє все ще не порозумілися, хоча явних конфліктів між ними теж не було. Лише настороженість, взаємна недовіра. 

Втім, виправдано. Реомар надто добре пам'ятав попереднього учня і наступника Шаддаера, а Суртаз просто тримався подалі від того, хто одного разу його мало не вбив. 

Вищий вампір зійшов на одну сходинку нижче трону, зупинився перед ним і вийняв з піхов меч.

— Всі тут, Повелителю, — глухо промовив вищий вампір і, спершись на свою зброю, церемоніально став на одне коліно.

— Добре, час починати — кивнув Шаддаер, жестом наказавши Реомару підвестися, після чого взяв посох, піднявся з трону сам і відступив від нього на крок.

Суртаз, що спостерігав за цією короткою сценою, з подивом відзначив, як досадливо скривився вищий вампір. Та вже за мить той приховав свої емоції під маскою холодної зосередженості, після чого підвівся, повернув меч до піхов і вже став позаду Шаддаера, по його ліву руку. Суртаз, наслідуючи його приклад, піднявся на кілька сходинок і став по праву руку Повелителя Шалластхадара, поруч з вампіром.

Шаддаер спирався на посох і мовчки чекав, доки стихнуть всі звуки. Суцільна тиша настала швидко — нежить завмерла, а живі затамували подих. 

— Я вітаю вас у Шалластхадарі, — промовив правитель та обвів поглядом присутніх. — І зібрав вас тут, щоб оголосити ім'я свого наступника. Ним стане Суртаз, — величним змахом руки некроманта вказав на молодого мага. — Після випробування ви дасте йому клятву вірності так само, як свого часу клялися мені.

Скоса зиркнувши в бік Реомара, Суртаз помітив, як той знову ледь помітно скривився. А Шаддаер тим часом продовжував говорити:

— Але до вас дійшли чутки про майбутню війну. На жаль, це правда. Імперія вкотре вирішила перевірити нас на міцність і не гаятиме часу…

Шаддаер осікся. Суртаз, що стояв праворуч від некроманта, помітив, як той судорожно стиснув посох. Краєм ока маг вловив натяк на рух — вампір сіпнувся було до свого господаря, але все ж таки залишився на місці. На мить Суртаз і сам подумав, що Шаддаеру потрібна допомога, але той швидко опанував себе. А коли заговорив, у його голосі задзвеніла сталь.

— Тому випробування мого наступника відбудеться сьогодні.

В залі й до цього панувала повна тиша. Тепер же вона набула зловісних ноток. Суртаз відсторонено відмітив, як В'єррн, вже знайомий йому бойовий некромант, обмінявся тривожними поглядами з дівчиною, що стояла віддалік. Свої ж почуття маг ще не міг зрозуміти. Радості чи передчуття не було, але й страху він не відчував.

— Повелителю, я вважаю за доцільне повторити, що це рівнозначно вбивству, — тихо промовив вищий вампір.

— Саме так, — шелестливий голос ліча, що знаходився майже в кінці довгої зали, змусив Суртаза здригнутися. — І порушує традиції. Юнака тільки сьогодні оголосили наступником. На підготовку до випробування у нього має бути не менше трьох днів. А ще краще — місяців.

Варто було подати голос лічу, як почала говорити й решта присутніх. Живі некроманти сперечалися між собою, шиплячий шепіт їхніх безсмертних сородичів лунав і стривожено, і зацікавлено водночас. Акомпанементом цьому гомону лунали стогони та завивання завислих під стелею привидів. Лише вампіри безмовно спостерігали за тим, що відбувалося навколо, а умертви в дальньому кінці зали, як здалося Суртазу, взагалі не зацікавилися непересічною подією.

— Повелителю, — наполегливо повторив Реомар, — це надто ризиковано…

— Я знаю, що це серйозний ризик, але у мене немає вибору, — відрізав Шаддаер і легенько стукнув древком посоха по сходинці. Очниці навершя яскраво спалахнули, і всі розмови в залі одразу стихли. — У нас немає навіть трьох днів. Імперія не чекатиме.

— Чудовий привід розім'яти кістки, Шаддаере. Ми давно не бачили тебе у Вбранні Смерті, — проговорив інший ліч і захихотів настільки моторошно, що у Суртаза шкірою побігли мурашки. Мимохідь маг зазначив, що ця безсмертна істота за життя могла бути жінкою, якщо судити за оздобленням її одягу.