Глава 12. Учень некроманта

Учень некроманта, наступник Повелителя

Глуха ніч. Злі та люті крики — десь позаду. Тонкі, але сильні руки, що міцно притискають його несподівано маленьке тіло до м'яких і теплих грудей. Частий, рваний ритм серцебиття і неглибоке хрипке дихання видавали страх і втому жінки, що несла його. Він потягся було до її щоки, щоб погладити в наївній спробі підтримати, але та лише заперечливо хитнула головою і, сильніше притиснувши його до себе, побігла далі.

Суртаз знав, чим усе скінчиться. Завжди одне й те саме. Мати залишить його в заростях ожини, попросивши сидіти тихіше за мишку. Суртаз виконає її прохання, причаївшись у темряві серед густих кущів. Він не видасть себе навіть тоді, коли в парі кроків пролунають вигуки розлючених переслідувачів, що зосліпу влетіли в колючу пастку. Він чекатиме, адже мати обіцяла повернутися за ним. Але вона не прийде.

Виринувши з безодні чужого сну, Шаддаер труснув головою і кілька разів натиснув на перенісся. Цей болісний спогад про минуле був прихований під час першої спроби покопатися в пам'яті Суртаза, коли він тільки-но потрапив до фортеці Шалластхадара. Зілля дозволило побачити його хоча б у формі сну. Втім, пригадавши емоції мага, Шаддаер зробив висновок, що цей кошмар Суртаз вочевидь бачить не вперше.

Чарівник продовжував метатися, ніби в лихоманці. Некромант зітхнув і, не полишаючи свого місця в узголів'ї ложа, торкнувся долонею чола Суртаза. Дихання мага поступово вирівнялося, а згодом він розплющив очі, марно намагаючись зосередити погляд на обличчі Шаддаера.

— Спокійно, це лише сон, — тихо промовив некромант, прибираючи руку.

— Я знаю. До вина було підмішано настій сон-трави? — Суртаз міцно заплющив очі, після чого розплющив їх і вже яснішим поглядом подивився на Повелителя Шалластхадара знизу вгору. — Цей кошмар мені не снився з тих часів, як я навчився замикати спогади.

— Шостий рік навчання, так, — кивнув Шаддаер, не відповівши на запитання мага. — З дозволу Саревінн ти цьому навчився на четвертому році. А вчила тебе Веліарда, помічниця бібліотекаря, яка тоді якраз отримала знання молодшого магістра…

— І вчила з таким захопленням, що це частіше заважало, ніж допомагало навчанню, — пробурчав маг, згадавши натхненні уроки своєї молодої наставниці. — Вона завжди надто хотіла мені допомогти, — Суртаз незграбно підвівся на лікті, після чого сів на ліжку, притулившись спиною до стіни та опустивши голову. — Втім, зараз це вже не має значення. Вона мертва, як і решта.

— Веліарда була однією зі спостерігачів. Якщо тебе це втішить, вона не мучилася.

Маг покосився на некроманта і знизав плечима, нічого не відповівши.

— І якщо вже зайшла мова про смерть, настав час приступити до найцікавішої частини моєї розповіді — тому, що сталося після твого вигнання, — продовжив Шаддаер, наче нічого й не було. — Як я вже сказав, твоя... помста виявилася для мене приємною несподіванкою, — некромант похитав головою і поблажливо посміхнувся. — Але діяти довелося швидко, адже я знайшов Олріка вже при смерті. Ти в той момент вже перебував у вигнанні, отже — поза підозрою, а мені життя шкільного викладача вже встигло добряче набриднути. А оскільки не тільки ти схильний до експериментів, — некромант помітив, як скривився від цих слів чарівник, — він став відповідним матеріалом для проведення давно вигаданого, але все ще не перевіреного на практиці ритуалу. Результат перевершив мої очікування.

Шаддаер замовк, спостерігаючи за нерухомим магом, який явно не поспішав демонструвати цікавість.

— Не впізнаю я тебе, Суртазе, — зітхнув некромант. — Де наснага, передчуття отримання унікального знання? Де той вогонь в очах, що всі ті роки нагадував мені про те, що я недарма так ризикую? Чи тобі не цікаво, чим закінчилася ця історія?

— Я знаю, чим все закінчилось. І тільки зараз усвідомив, наскільки все це… жахливо, — тихо промовив чарівник.

— Жахливо, кажеш? — хижо посміхнувся Повелитель Шалластхадара. — Знайоме слівце. Його дуже любила Саревінн і зазвичай використовувала стосовно некромантів. Подивись на мене.

Суртаз знову ніяк не відреагував. Він продовжував сидіти, повісивши голову.

— Подивись на мене, Суртазе, — у голосі некроманта зазвучали металеві нотки. — Я не хочу примушувати тебе це робити.

Маг неохоче підкорився, повільно перевівши погляд на співрозмовника.

— А тепер скажи, що саме ти вважаєш жахливим? — вкрадливо поцікавився Шаддаер.

— Все, — твердо відповів Суртаз, дивлячись в очі некроманта, осяяні смарагдовим вогнем. — Школа була єдиним місцем, яке я міг назвати своїм домом, — чарівник не витримав і відвів погляд. — І через свою зверхність, необачність і дріб'язковість я його втратив.

— Що ж, — тихо зауважив некромант, — в такому разі ти уявляєш, що відчували наші з тобою далекі предки, які були змушені покинути свій світ і боротися за місце тут. Тож, певною мірою, всі ми — сироти, і відлуння цього... Відчувається досі, — холодне зелене полум'я в очах Шаддаера згасло.

— Я до ладу не пам'ятаю своїх батьків, і тим паче не знаю, ким були ті... предки. І звідки вони прийшли.

— Так, історія Шалластхадара — не той предмет, якому докладно вчать молодих чарівників Сонцеграда, — усміхнувся некромант. З цими словами він витяг з рукава мантії до болю знайому магу підвіску на ланцюжку. — А таку прикрасу явно не знайдеш у першій-ліпшій лавці коштовностей.

— Цю підвіску знайшли на моїй шиї люди, що дали мені притулок. Схоже, це єдине, що залишилося мені від батьків, — чарівник похмуро простягнув руку за підвіскою і мимоволі здригнувся, коли некромант акуратно вклав її до його долоні. — Цей символ… — Суртаз глянув на руну, наче побачив її вперше. — Це ж він зображений на спинці трону?

— Похвальна спостережливість, — Шаддаер задумливо примружився. — Ця руна — символ Шалластхадара. В неї багато трактувань, захочеш — дізнаєшся про всі, коли настане час. А підвіска, як я вже казав, означає ту чи іншу ступінь спорідненості з більшістю некромантів. Хоча залишати її на дитині було не надто обачливо з боку твоєї матері. Якби підвіску побачив хтось, кому не слід… — некромант осудливо похитав головою. — Та сталося, як сталося. Важливо інше. Подобається це тобі чи ні, але дім у тебе є. Він — тут. Ми приймемо тебе, якщо ти погодишся прийняти нас.