Глава 10. Старий знайомий

Суртаз виринув із темряви, що обволікала його свідомість, і розплющив очі. Попри слабкість, він сів і виявив себе на ложі, вкритому матово-чорною і шовковистою на дотик ковдрою. Маг знаходився в кімнаті без вікон, в якій з меблів було лише його ліжко, приставлене впритул до темно-сірої стіни, і невеликий столик у головах. На столі стояла свічка. Її тьмяне полум'я було не в змозі прогнати тіні, що зачаїлися в дальніх кутах кімнати. Через це Суртазу здалося, ніби серед тих тіней хтось ховається. 

Втім, це справді виявилось так.

 — Ласкаво просимо до Шалластхадара, маг.

Суртаз не зрозумів, були вимовлені ці слова вголос або знову пролунали лише в його свідомості, оскільки за мить з найглибших тіней до нього зробив крок вже знайомий вампір. Реомар, як він назвався.

 — Мабуть, ти здивований, що все ще живий, — кровопивця зміряв поглядом завмерлого чарівника і саркастично посміхнувся, показавши ікла. — А я здивований, що Повелитель зацікавився тобою.

Маг мовчав, обмірковуючи своє становище. Вочевидь, він — бранець, і житиме доти, поки цей неназваний повелитель не задовольнить свою цікавість. Суртаз згадав, що у книгах зазначалось: це звання — чи прізвисько — носить правитель Шалластхадара, зазвичай — наймогутніший некромант. Або найхитріший. Тим часом вищий вампір відвів погляд убік, ніби до чогось прислухаючись, але за кілька секунд знову звернувся до мага:

 — Відпочивай. Незабаром по тебе прийдуть.

Реомар плавно ковзнув у тінь, перш ніж Суртаз встиг щось відповісти. Маг знизав плечима, вже майже не дивуючись здібностям кровопивці, і витягся на своєму ложі. Зараз, перебуваючи у відносній безпеці, чарівник перебирав у пам'яті все, що відомо йому про вампірів, і порівнював це із побаченим на власні очі.

Великий магістр Саревінн під час своїх лекцій розповідала про нежить та особливо звертала увагу адептів на те, що саме цих породжень некромантів можна було б назвати цілком собі живими, якби сам факт їхнього існування не був глузуванням над життям. 

Вони харчувалися лише кров'ю та були здатні тижнями виживати без їжі. За умови достатнього харчування протягом тривалого часу звичайний вампір ставав вищим. В результаті й без того надзвичайно швидка та сильна істота ставала здатною ще й телепортуватися, перетворюватися на туман або зграю кажанів, а також підкоряти своїй волі розум людей і тварин. 

Книги некромантів, які встиг прочитати Суртаз, не суперечили словам великого магістра — просто доповнювали їх описами ритуалів, які перетворюють людей до кровопивць без залучення вже ініційованих вампірів.

Від роздумів мага відвернув прохолодний протяг, і тільки тепер Суртаз звернув увагу на те, що в кімнаті немає не лише вікон, але й дверей. Тим часом крізь дальню від чарівника стіну в приміщення чинно вплив привид — сріблястий та майже прозорий людський силует, ледве видимий на тлі сірого каменю.

 — Повелитель чекає на тебе. Йди за мною.

 — Крізь стіну? — здивовано спитав Суртаз.

 — Портал.

Привид пролетів крізь стіну, а за мить в ній дійсно відкрився прямокутний перехід, в темній глибині якого виднілося викривлене зображення якогось приміщення. Маг хмикнув, підвівся з ложа і, трохи похитуючись, перетнув кімнату. Він увійшов у портал, затримавши подих, а вийшов з нього, змушений зосередитись на придушенні нудоти. Той, хто створював точку переходу, або був не надто вправним в цьому, або просто недбало створив заклинання, не надто піклуючись про стан Суртаза після переміщення.

З тихим виляском портал закрився. Маг озирнувся і виявив себе в коридорі, по один бік якого було кілька однакових дверей, а по другий — ряд високих та вузьких вікон-бійниць, що ледве пропускали сіре світло — занадто слабке, щоб розігнати напівтемряву, що панувала у приміщенні. Розгублено покрутивши головою, Суртаз замислився було, куди йому йти далі, але тут на допомогу прийшов вже знайомий привид.

 — Тобі сюди… — напівпрозора постать застигла наприкінці коридору, поряд з двостулковими дверима, не поміченими раніше магом через напівтемряву.

Наблизившись до них, Суртаз торкнувся химерного різьблення і штовхнув стулку. Та несподівано легко й тихо відчинилася, пропускаючи чарівника до просторішого та краще освітленого приміщення. Примружившись від несподіванки, маг опустив погляд і сфокусував його на химерному візерунку кам'яної підлоги, яка чимось нагадувала мозаїчну кладку головного шкільного залу. Коли очі звикли до світла, Суртаз підняв голову і пошукав його джерела. До невиразного розчарування чарівника, ними виявилися світлові сфери, що ширяли в повітрі — цілком звичайні, такі самі, які він бачив і в школі. Вони м'яко мерехтіли примарним світлом крізь всюдисущий перлисто-сірий туман, що струмував напівпрозорим водоспадом від стелі по стінах та розбивався об кам'яну підлогу.

Подібний до цього туману серпанок огортав дальній кінець зали. Підійшовши ближче, Суртаз побачив цю завісу постамент, а на ньому — трон з дуже високою прямою спинкою з темного дерева, інкрустованого зеленими самоцвітами та жовтуватою кісткою. Зачарований цією вигадливою мозаїкою у вигляді нескінченно повторюваного рунічного символу, маг не одразу звернув увагу на одягненого в чорну мантію худорлявого чоловіка. Некромант сидів на троні, і його схилену голову вінчала зубчаста кістяна корона, одягнута поверх глибокого каптура, що затіняв обличчя. Ковзнувши поглядом по щільно розшитих сріблом шатах коронованої особи, Суртаз вирішив, що стоїть перед Повелителем Шалластхадара.

Правою рукою він спирався на майстерно вирізаний кістяний підлокітник трону і тихо постукував по ньому довгими блідими пальцями, лівою ж — притримував посох, що лежав на колінах. Чарівник не втримався від спокуси уважніше розглянути артефакт. Навершям йому служив справжній на вигляд череп з очницями, осяяними болотисто-зеленим світлом. Втім, одразу ж Суртаз здригнувся від холодного ментального дотику — некромант звернув на нього увагу. Повелитель Шалластхадара плавно піднявся з трону і, легко підхопивши посох правою рукою, неквапливо зійшов з помосту. В тумані за його спиною виник Реомар, але не послідував за своїм господарем, а залишився стояти поруч із троном, уважно спостерігаючи за тим, що відбувається.