Глава 3. Шип смертоцвіта

Волею короля-мага, Суртазу було збережено життя, попри кількість загиблих і поранених та пов'язану з цим жагу до справедливості з боку їхніх родичів. Цьому посприяла порука великого магістра Саревінн і надана нею бездоганна характеристика, що описувала адепта як виключно талановитого і здібного юнака з бездоганною репутацією. Королівські дізнавачі підтвердили правдивість слів Суртаза про мету створення голема, тому трагедію охарактеризували, як нещасний випадок, що виник через необережність, а не лихий намір. Єдиною по-справжньому обтяжливою обставиною було використання некромантії. Тому обов'язком Саревінн як поручителя ставив контроль над тим, щоб подібне більше не повторилося.

Сидячи на ліжку і вкотре переглядаючи сувій із вироком, Суртаз не знав, журитися йому чи радіти. Десять років вигнання за межі Сонцеграда з обмеженням на використання магії — вкрай легке покарання для того, з чиєї вини загинуло четверо людей. Настільки легке, що Суртаз досі не міг в це повірити. Як так взагалі могло статися? Хіба що у своїх видіннях майбутнього король-маг побачив щось таке, що змусило його проігнорувати думку обурених постраждалих і зберегти життя необережному молодому магу.

Тільки йти йому нема куди. А всі ті блискучі перспективи, які пророкували Суртазу при дворі Сайреса, розлетілися прахом у ніч, коли він не зміг підкорити власний витвір.

Краєм ока адепт помітив, як спалахнули та згасли захисні знаки на дверях його кімнати. У той момент він майже був готовий до того, що в кімнату вломляться обурені родичі загиблих магів. Але натомість через поріг переступив старший магістр Корвел.

— Вітаю, — він щільно зачинив за собою двері. — Такий вирок можна вважати справжнім помилуванням. Вже вирішив, куди попрямуєш?

— Мені нема куди йти, — Суртаз непевно знизав плечима.

— Батьки?

— Рідних я не пам'ятаю, а ті, хто мене прихистив... Не думаю, що вони будуть мені раді, — похмуро відповів адепт. — Та і я… Не хочу завдавати їм неприємностей.

Корвел задумливо кивнув і пройшов до вікна. Учні ходили туди-сюди внутрішнім двором, де не залишилося жодних ознак минулої трагедії.

— Великий магістр Саревінн звернулась з проханням до верховного друїда ельфів Срібного джерела, і він погодився допомогти. Тому навіть на краще, що тобі нікуди йти. Серед ельфів час тече непомітно. Ну і там, зрештою, ти будеш у безпеці, з огляду на обмеження у використання магії. До речі, хочу звернути на це твою увагу — ельфи уважно стежитимуть за дотриманням вироку, і відправлять тебе назад, якщо ти їх порушиш. А дострокове повернення до Сонцеграду — гарантована страта. Сподіваюся, це ти розумієш.

Помітно ошелешений Суртаз мовчки кивнув.

— Що ж, вважатимемо, що ти згоден. У тебе три години на збори. І раджу нікому не казати про те, куди ти вирушаєш.

— Дякую, — тихо промовив адепт услід старшому магістру, коли той вийшов з кімнати.

Збори не забрали багато часу. Трохи одягу, кілька тонких книжок і пара зошитів, які напевно уважно прочитають, перш ніж дозволити взяти з собою. Змахнувши з полиці безладно складені після обшуку книги та власні записи, Суртаз дістався схованки, яку маги від час обшуку якимось дивом не помітили. Зсунувши убік тонку пластинку, адепт витяг і розклав на полиці нічим не примітні для стороннього погляду предмети.

Маленький білий кристал, кілька різнокольорових камінців та дерев'яних платівок. І тьмяний ланцюжок з потертою і подряпаною фігурною підвіскою. Ця так звана прикраса — єдина річ, яка залишилася в нього з часів, що передували вступу до школи. Вона чомусь здавалася важливою і через Суртаз дбайливо зберігав її протягом всього життя — завбачливо поклавши до схованки разом з відвертим непотребом. Підвіска не була артефактом — суто пам'ятною річчю, тому навряд чи мала привернути увагу при побіжному огляді, тому адепт спокійно поклав її до полотняної торби. 

Але наступний предмет Суртаз дістав зі схованки після нетривалого вагання. Це був маленький мішечок з дуже цупкої та щільної тканини. Повернувши пластинку на місце і зачинивши схованку, адепт розв'язав мішечок і акуратно витрусив на долоню його вміст. Ним виявився темно-коричневий — майже чорний — шип, трохи довший за фалангу пальця адепта.

Суртаз сумно посміхнувся думці про те, що для оточення він сам зараз подібний до цього шипа — невинний зовні, але зі смертельно небезпечним секретом. 

Рослина, частина якої лежала на його долоні, ельфійські травники поетично називали трояндою з ароматом смерті, а людські маги — смертоцвітом. І вона повністю виправдовувала свою назву: схожа на звичайну троянду, ця рослина була надзвичайно отруйною. П'янкий аромат її квітів викликав параліч і смерть. Цей чудовий представник лісової флори знищувався повсюдно, оскільки за чутками був відлунням спадщини некромантів, мовляв, ті використовували квіти для своїх ритуалів. Сам же Суртаз вважав, що імовірнішою причиною появи цієї рослини були нескінченні інтриги придворних короля-мага, які прагнули за всяку ціну зайняти тепліше місце.

Він виявив молодий кущ смертоцвіту під час літнього збору трав і без роздумів знищив його, але залишив собі один з шипів. Суртазу пощастило тоді — рослина не встигла розквітнути. Але навіть її шип був небезпечною зброєю — найменший укол або подряпина, і отрута, що потрапила в рану, стрімко розтікалася по всьому тілу. Результатом була болісна смерть, викликана гниттям зсередини. Врятувати від цього могла тільки магія — і лише в перші кілька хвилин після потрапляння отрути до крові, далі наслідки ставали незворотніми, хоч і не одразу помітними.

Тепер же, саркастично посміхаючись, Суртаз дивився на шип і розмірковував, що з ним робити. Занурений у думки, він не почув, як відчинилися двері.

— Не потурбую? — у кімнату зазирнув Олрік.

— Ні, — сховавши руки в кишені, Суртаз спробував усміхнутися хоча б трохи доброзичливіше.

— Я зустрів майстра Корвела. Він сказав, що ти за кілька годин покинеш школу і порадив зайти попрощатися, — адепт увійшов до кімнати та кинув погляд на полотняну торбу, що лежала на столі. — І відзначив мене ключем, щоб я не зніс захист у спробі до тебе дістатися, — з широкою усмішкою він продемонстрував недбалу позначку чорнилом на правій долоні.