Пролог

Спалах, що на мить затьмарив світло сотень свічок і чарівних сфер, викликав захоплені вигуки у гостей свята. Організатори урочистостей навіть не встигли обмінятися стривоженими поглядами: виття, що долинуло з боку майстерень, дало всім зрозуміти — це не було частиною святкування.

Тієї миті ніхто з присутніх не міг навіть припустити, що кульмінацією Осіннього балу, який щорічно проводиться у Вищій школі чаклунства та бойової магії Сонцеграда, стане загибель кількох чарівників.

***

— Безтілесність! — скрикнув один зі старших магістрів. 

Примарне щупальце з легкістю пройшло крізь магічний щит і, набувши матеріальної форми, безладно захльостало на всі боки. Ухиляючись від ударів, чародій ривком припав до землі:

— Цим... щупальцям... фізушкодження до одного...

— Маре, геть! — гаркнув інший і пустив перед собою хвилю магічного вогню — перевірений засіб проти безтілесних супротивників.

— Марна праця, — втомлено просипів маг, що ледве встиг відстрибнути. — Надто швидко перекидається, не можу влучити. Коре, де Саревінн? Ми довго не протримаємось…

Монстр, жахливий у своїй невразливості, був одночасно неквапливий і стрімкий, і поки що не надто страждав від бойових заклинань — як стихійних, так і спрямованих на фізичні ушкодження. Виготовлене з металу гротескне та незграбне людиноподібне тіло з рипінням і скреготом вибиралося з майстерні до внутрішнього подвір'я. Але ця неквапливість з лишком компенсувалася примарними щупальцями змінної довжини. Два старших магістри та ще вісім нижчих за рангом викладачів школи кружляли навколо нього, наче зграя гончаків навколо смертельно небезпечної здобичі.

— Сказала, що прийде, — старший магістр Корвел повільно видихнув, скориставшись миттю перепочинку, забезпеченою ревучою вогняною стіною, — коли заспокоїть гостей.

— Отже, нескоро, — його напарник саркастично посміхнувся. Дрібно перебираючи довгими тонкими пальцями, він почав виплітати нові чари. — У мене ідея, прикрий.

Корвел мовчки кивнув, зробивши знак іншим магістрам. Ролі були розподілені — поки він стежить за безпекою напарника, частина чарівників прикриває щитами його самого, інші ж — відволікають чудовисько доти, доки старший магістр Марліур не завершить справу. Завдання не з легких.

Тим часом чаклунське полум'я згасло. Монстр, відчувши слабину, з гуркотом і скреготом ламанувся до чарівників, ігноруючи град магічних кулаків, блискавок і вогняних куль. Незграбне тіло зі сталі метнуло у бік чарівників десяток нових примарних щупалець. Створені Корвелом ілюзорні копії магів там, де їх насправді не було, збили голема з пантелику, тому більша частина його ударів виявилася хибною. Але…

Зойкнув і заклекотів, захлинаючись кров'ю, один із молодших магістрів. Захрипів інший. Третій взагалі не встиг видати жодного звуку, Корвел лише краєм ока помітив, як той упав.

Марліур, не відриваючи погляду від сталевого чудовиська, зробив крок йому назустріч і різко виставив вперед обидві долоні. З його пальців зірвалися напівпрозорі сріблясті тенета. Вони розкрилися в польоті та відсікли частину щупалець, що прийняли матеріальну форму для нового удару, а наступної миті — огорнули монстра щільним коконом.

— Знерухомлений! Б'ємо! — крикнув Корвел, відправляючи в чудовисько вогняні кулі одну за одною. — Якщо це дійсно голем, потрібно пошкодити оболонку і дістатися серцевини.

Стиснутий тенетами монстр захитався і впав на землю. Його металеве тіло викручувалось та виверталось, наче шкаралупа, загнана між двома велетенськими жорнами. Марліур був слабкий у стихійній магії, але в бойових заклинаннях, спрямованих на фізичні ушкодження, йому не було рівних у всій школі. Особливо, якщо була можливість добре зосередитися.

Корвел надто пізно помітив єдине примарне щупальце, що якимось дивом спромоглося прорватися крізь тенета і метнутися в бік старшого магістра Марліура.

***

Ближче до півночі школа нарешті припинила нагадувати розтривожений вулик. Справжню причину того, що сталося, як і факт загибелі кількох чарівників, поки що вдалося приховати від гостей. Все списали на збій захисних заклинань та безліч інших причин, здатних відволікти увагу стривожених і наляканих людей. Але від всевидящого ока короля-мага Сайреса правду приховати не вдалося б за всього бажання. Тому великий магістр Саревінн, доручивши турботу про гостей своїм помічникам, вирішила особисто задокументувати те, що сталося. Витративши на це два сувої пергаменту, чарівниця зовсім не здивувалася, коли в її кабінеті відразу виник королівський посланець. Джин.

— Король чекає пояснень, — гучний голос могутньої магічної істоти був позбавлений будь-яких емоцій.

— Тут все, що мені наразі відомо, — сухо відповіла Саревінн. — Дізнаюсь більше — повідомлю додатково.

Обидва сувої спурхнули з її столу і потонули у величезній руці джина. Не сказавши більше ні слова, істота зникла, залишивши по собі солодкуватий запах прянощів. 

Саревінн зітхнула і потерла лоба, розмірковуючи про ту купу проблем, яка тепер звалиться на школу та неї особисто через самовпевненість одного-єдиного адепта. Від цих невеселих думок її відвернув тихий стукіт у двері.

— Увійдіть, — обізвалася чарівниця, ледве помітним рухом брови відімкнувши замок.

До кабінету зайшов старший магістр Корвел. Блідий та змарнілий, він вже встиг змінити розірвану і забруднену кров'ю мантію на чисту й охайну.

— Суртаз все ще непритомний, з ним залишилася Веліарда, — втомлено промовив чарівник. Прийнявши запрошення Саревінн, він сів на край найближчого до її столу вільного стільця.

— Якщо вірити його записам, — чарівниця дістала з шухляди столу пошарпаний зошит у непримітній сірій обкладинці, — він закрив себе Щитом смертника.

— Ох... Додумався ж, — похитав головою Корвел. — А звідки записи?

— Адепт Олрік допоміг їх знайти. Коли стало зрозуміло, що сталося щось надзвичайне, він занепокоївся і спробував покинути зал, — з цими словами Саревінн протягнула старшому магістру зошит. — Під час допиту він повідомив, що годиною раніше заходив до Суртаза і кликав його з собою на бал, але той відмовився, пославшись на якісь важливі справи.