Розділ 4

 Зібравшись з силами, дівчина зрозуміла, що незабаром знову стемніє, а ночувати в лісі було надто небезпечно. Тому, хоча й з острахом, але вона все ж таки підійшла до дивного будиночка.

 Цього разу він знову змінився. Але не був такою розвалюхою, як першого разу та й не таким новеньким, як другого. Здавалося, наче будинок абсолютно такий самий, лише коли вона підходить до нього, то здається, наче Еріка бачить його таким як він був колись і ця дата постійно змінюється.

 Дівчина вдихнула повітря на повні груди та постукала знову. Вона не знала, чого чекати від будинку, не розуміла, хто буде всередині цього разу. Еріка лише сподівалася на те, що його мешканці допоможуть вибратися з цього проклятого місця й повернутися до коханого, за яким вона вже так встигла засумувати.

 Дівчина постукала. Минула одна хвилина. Дві. Тихо, двері замкнені. Три. Ніхто так і не відчинив.

 Еріка постукала знову, але цього разу набагато дужче. Знову нічого. Проте двері зі скрипом поволі почали відкриватися, немов запрошуючи всередину. Дівчина, повагавшись кілька секунд, таки увійшла.

 Інтер’єр будинку значно змінився. Меблів стало набагато більше, на підлозі лежали килими ручної роботи, на стінах висіли картини, а навколо стояло багато полиць з різноманітними книгами. Еріці одразу стало затишно та з’явилося якесь таке відчуття, наче вона вдома. Проте тут було дещо холодно, тому дівчина вирушила на пошуки якогось джерела тепла або хоча б пледу чи ковдри.

 Минувши кілька кімнат й двічі повернувши коридором, вона вийшла до затишної вітальні. Дівчина вже було хотіла пройти до каміна, що палахкотів в дальньому кінці кімнати, але потім побачила дідуся та бабусю, що трималися за руки та гортали якийсь альбом.

 Перенервувавши, що вдерлася до чужого дому, Еріка почала тремтіти, як осиковий лист й спробувала вибратися з кімнати, але ненароком зачепила вазу з пишним букетом троянд. Вона впала й розбиралася на дрібні кусочки.

 Еріка так і застигла на місці, боячись поворухнутися. Але на шум ніхто не зреагував, а у віддзеркалення дівчина побачила, що літня пара продовжує дивитися закоханими очима одне на одного та час від часу гортати сторінки, ділячись своїми спогадами та заливаючись безшумним сміхом.

 Якими ж вони були милими. Еріка завжди раділа за пари, які знайшли тих, хто був неначе призначений для них долею. Як же їй було приємно спостерігати, як закохані йдуть вулицею, тримаючись за руки та посміхаючись, підтримують та розуміють на якомусь глибокому, підсвідомому рівні, одне одного.

 Ще коли вона вперше побачила Дмитра, то одразу зрозуміла, що він саме той. Скільки ж разів вона уявляла, як вони сидять так само й що з часом їхні почуття нікуди не зникнуть, вони лише зростуть й забуяють з новою силою.

 Раптом старенька бабуся похитнулася й схопилася за серце, поволі осідаючи на спинку стільчика. Дідусь миттю підскочив до неї, але не знав, що робити, як діяти. Розпач читався на його обличчі, а сльози від безсилля, поволі збігали по обличчю.

 Еріка не розгубилася та підбігла до них. Вона вже рік, як закінчила медичний університет й добре знала, що сталося та як діяти. Але руки дівчини не могли доторкнутися до бабусі. Вона була просто привидом й Еріці залишалося мовчки спостерігати за їх стражданнями.

- Ніііі!!! Дозвольте мені врятувати її! Вона не може так просто померти!- кричала дівчина кудись до вищих сил, а картинка поволі розвіювалася.

 Тепер дівчина знову була посеред лісу, а сонце якраз підіймалося над горизонтом, освітлюючи своїми променями все довкола.

- Вітаю. Ти перша, хто пройшов випробування часом,- почувся немов пустий голос поруч з Ерікою.- Ти вразила мене щирістю та відкритістю своїх думок. Тому в мене є невеличкий подарунок. Але спершу дай відповідь на запитання. Що ти зробиш, коли перед тобою постане вибір: пожертвувати собою чи життям коханого? Чи згодна будеш відмовитися від свого життя, заради іншої людини?