Розділ 3

 Нестерпне відчуття страху, яке Дмитро намагався відігнати якомога далі від себе, захоплювало його все більше у свої тенета.

- Кохана, де ж ти?- бурмотів хлопець, поволі втрачаючи віру в те, що все буде добре.

 Еріка прокинулася від дитячого плачу. Її серце миттю стиснулося від болю. Як можна було залишити маленьку дитину саму?

 Не довго думаючи, вона підхопилася зі свого місця й пішла за звуком. В цей момент їй було абсолютно байдуже, що вона знаходиться в чужому домі й що це не сподобається його господарям. Перед нею існувала лише одна мета — взяти крихітного малюка на руки та заспокоїти, дати відчути йому, що поруч є хтось і що все добре.

 Еріка взагалі не звертала уваги, куди йшла. Темрява була навколо й вона навпомацки пробиралася до маленької крихітки, якій була потрібна її допомога.

 Здавалося, що коридорам немає кінця краю, але Еріка нарешті таки дісталася до потрібних дверей. У кімнаті не було нічого, окрім маленької колисочки, з якої доносився плач.

 Як тільки дівчина підійшла до неї й схилилася, колисочка зникла. Еріка застигла, наче вкопана. Вона звісно здогадувалася, що тут щось не те, але щоб настільки.

 Проте найбільше здивувало дівчину те, що кола вона вийшла з цієї кімнатки, то знову опинилася посеред лісу, а будиночок перенісся за двадцять метрів від неї.

- Та що ж це таке?! Тут є хто?!- прокричала Еріка, у відповідь лише почувши шелест вітру й пронизливе виття вовка неподалік.

- Коханий!!!!- знову, але цього разу налякано викрикнула, зібравши рештки сил.

 Коли Дмитро зрозумів, що автобуса таки не дочекається, миттю вирушив на пошуки коханої. Його не хвилювало те, що це може затягнутися на декілька днів, що потрібно взяти їстівні припаси. Для Дмитра зараз було важливим лише одне — знайти Еріку.

 Вирушаючи в дорогу він раптом пригадав давнє місто, розташоване неподалік, його мешканців, про яких вже давно ніхто нічого не чув. Чомусь йому здалося, що це була правда й справжня історія йому зараз знадобиться, адже всі навколо в дитинстві тільки й говорили про нечисть, що витає навколо міста-загадки.

 Дмитро вже майже дійшов до місця, де зазвичай зупинявся автобус й пригадав легенду, яку чув від однієї бабусі, якій якось допоміг дістатися до станції. «Прокляття наречених», ось як називалася вона.

 Дмитро йшов все далі й далі, його немов вело серце, вказуючи правильний напрямок. Але хлопець ніяк не міг пригадати легенди. Неначе якась сила давила на його мозок.

- Межаа!- вигукнув він, побачивши дивне підняття землі й пригадавши, що про неї щось було у легенді.

- Не переступай,- раптом почувся голос тієї бабусі.

 Дмитро так і завмер, з піднятою ногою.

- Коханий!!!!- почув зляканий крик Еріки з того боку й не вагаючись зробив фатальний крок.