Глава 15.2

— Тобі не здається, що це вона винна в нещастях вашої Айлін? — насупилася відьма, сідаючи серед подушок у свою колісницю.

Грайр задумливо подивився вслід зникаючій у туманному мороці моря наяді. Помовчав якийсь час, чекаючи, поки його супутниця помахає всім, хто вийшов проводжати їх, і лише потім тихо сказав:

— Як би там не було, вона сама покарала себе… хто виживе в морі сам на сам? Якийсь час вона, можливо, і зможе існувати за межами магічного купола, її чар вистачить, щоб дихати під водою і не відчувати голоду та спраги або начаровувати собі їжу і пиття. Але настане момент, коли сили вичерпаються. І що їй залишиться? Задихнутися без повітря або відправитися на сушу...

— А на узбережжі наяда зможе прожити не більше трьох днів, — з якоюсь злою радістю промовила відьма. — Так, фрейліні його царської величності не позаздриш. Краще б покаялася, дивись, і пробачили б, Делмар і Айлін будуть милостивими правителями, чомусь мені складно уявити цих добродіїв, які відправляють когось на гільйотину.

— Проте наяда зробила свій вибір…

І колісниця помчала назустріч небезпекам. Грайр знав, що просто так чарівний камінь їм не дістати. Він майже не дивився на Морін, в образі Айлін вона була така на дивно гарна, що він майже забув про чудовисько з моцаками.

— Ти ненавидиш мене? — запитала відьма, дивлячись, як проносяться повз підводні луки з актиніями всіх кольорів і відтінків. Морін відводила очі, не наважуючись зустрітися поглядами, і раділа, що Грайру незручно дивитися на неї, адже потрібно стежити за морськими кониками, які намагаються мчати все швидше.

— Ні, — відповів королевич, — адже я розумію, що штовхнуло тебе використати Пісню Безодні… Хто знає, як сильна була твоя любов?.. Лише ти. І я не маю права засуджувати тебе, Морін.

— А ти завжди був таким… ти завжди всіх прощав. І за твого правління в морі жилося набагато спокійніше. Не хочеш повернути собі владу?

Голос Морін випромінював отруту, він лився солодкою патокою, він спокушав Грайра, на мить він навіть уявив себе на троні... але одразу прогнав це видиво. Ні, не впорався один раз, не варто навіть думати про другий...

— Не хочу, — твердо сказав він. — І не спокушай мене… Я занадто довго чекав того дня, коли зможу вільно жити й насолоджуватися прогулянками та музикою морів… Я так довго чекав можливості знайти тіло… А про те, щоб повернути свій вигляд, я навіть не мріяв!.. І тепер моя головна мета — допомагати Делмару. Він зміг зробити те, з чим ми не впоралися.

— Хоча частково саме він і винен у всьому, що сталося, — хрипко відповіла Морін і приречено дивилася на скелясті останці, що виднілися серед пустельного поля, на якому не було жодної водорості чи корала. Ця місцевість нагадувала пустку на узбережжі, тільки там хоча б ріс верес і дрік... і мітелки цих трав тремтіли на вітрі, нагадуючи бузково-жовте море.

— Ти все ще кохаєш його? — затремтів голос Грайра.

Він все ще кохав.

І чи зможе перестати відчувати це болісне почуття? Адже воно ніколи не буде взаємним.

— Ні, — холодно відгукнулася відьма. — Саме тому я зможу зробити те, що повинна.

— Ти про що? — різко натягнув поводи королевич, відчувши, як його серце пропустило удар. Йому здалося, чи в її голосі пролунала приреченість?

— Про те, що нам не потрібно битися з кракеном, — втомлено пояснила вона. — І не потрібно вирушати в Безодню… Я знаю, де знаходиться Зірка Морів, і віддам камінь тобі без жодних битв і ризику. А ти відвезеш його Делмару… Айлін прокинеться через пару днів — сила закляття не дуже велика, я перевіряла вчора вночі… Всі будуть щасливі, Тевос…

Вона так ніжно вимовила його старе ім’я, що королевич не витримав і, кинувши віжки, обійняв Морін. Морські коники жваво помчали вперед, а відьма спробувала вирватися — але не тут-то було. Королевич був сильний, а поцілунки його такі гарячі...

Йому було страшно — адже щасливими будуть усі, тільки не вона!

Грайр відірвався від її гірких губ, що пахли водоростями, лише коли колісниця завмерла. Ковзани чомусь відмовлялися їхати далі, втім, королевич не хотів поспішати. Потрібно було в усьому розібратися. Зрозуміти, чому Морін так впевнена в тому, що він повернеться до палацу сам, без неї.

— Не треба було, — тихо сказала вона, ховаючи обличчя в долонях. — Мені тепер буде складніше йти.

— Куди? Навіщо? — Королевич не розумів, що все це означає, і відчай охоплював його все сильніше.

— У Безодню, — підняла вона на нього повні туги очі, в яких плескалося море. Це були не її очі, очі Айлін, але колір і розріз їх були так схожі… Морін взагалі здавалася рідною сестрою нареченої Делмара.

— Як це… в Безодню?..

— Це єдиний спосіб зняти чари. Принести жертву Голосу Безодні... — Вона говорила спокійно і байдуже, немов боялася проявляти будь-які емоції, вони могли завадити їй прийняти це єдино правильне рішення. — Коли я співала ту Пісню, викликаючи Бурю, що знищила наш світ, я пообіцяла Безодні, що одного разу віддам їй душу прекрасної наяди... а оскільки я зараз цілком прекрасна... і цілком наяда... то можу спробувати обдурити Безодню.

— Тобто весь цей Відбір наречених, випробування та інше… все це було обманом? — вражено завмер Грайр.