Глава 4.6

Айлін куталася в ковдру, яку поспішно стягнула з ліжка Лаура, що повернулася на крик. Плавники її горіли гнівним фіолетовим, очі світилися люттю — здавалося, що жінка-риба зараз розірве на частини будь-кого, хто наблизиться до її пані. Вона металася по кімнаті, вертка, немов морська змійка, і коли на мить завмирала біля Айлін, то через бічні плавники на ногах здавалося, що у неї замість них хвіст. Луска, якою було вкрите тіло Лаури, підсилювала це відчуття.

Серце вже забрали, але Айлін все ще бачила його подумки — криваве, тремтяче, немов бутон дивної квітки, яка ось-ось розкриється назустріч світу. Воно билося, воно все ще жило... Хто міг бути таким звіром?..

 І з жахом Айлін зрозуміла — хто завгодно.

Будь-хто в цьому палаці міг бути цим жорстоким чудовиськом. Адже що Айлін знала про них — тих, хто йшов до неї в море? Пригадувала світловолосу Ламар з бурштиновими очима, яка ридала і тремтіла від страху, коли її вели шамани до лінії прибою. Айлін знала — тоді ще знала! — що ніхто не йшов у підводний світ з власної волі. Айлін пам’ятала розповіді про Дарію — рудоволосу сестру співачки Карри, яку віддали на відкуп до Ламар, і про подругу матінки, синьооку Стілу — вона намагалася втекти в Пагорби, але їй не вдалося перекроїти долю.

 І до них були інші — юні, красиві, пристрасні... Вони не старіли тут, у морі, для них час завмер, припинив свій хід. Що буде з ними всіма, коли володар глибин обере собі королеву? Вони помруть?..  Зникнуть без сліду? Якщо так, то зрозумілий їхній страх. Зрозуміле їхнє бажання позбутися суперниці або відтягнути час вибору морської володарки. Якщо наречених буде менш ніж сім, то доведеться цареві чекати нового Відбору.

Все це було так складно! Чутки і домисли, старі казки... Як все насправді? Це ще належить дізнатися?

— Але навіщо, Лаура? — Айлін натягнула покривало на голову, немов хотіла сховатися під ним від усього світу. — Кому потрібно було лякати мене?

— Кому завгодно! — різко кинула вона. — Навіть я могла це зробити. Розумієш? Ти нікому не можеш тут довіряти, ти повинна відразу усвідомити це!

Айлін підхопилася, щоб щось сказати, але завмерла, дивлячись на служницю. Втім, плавники тієї посиніли — здається, лють спала, поступаючись місцем задумливості. Вона підпливла до наяди й сіла на пуф біля її ліжка. Примружилася, і зіниці її стали вузькими, немов у змії.

— Хто завгодно може бути твоїм ворогом, люба, — вже спокійніше продовжила Лаура. — Не думай, що я хочу налякати тебе. Цього домагається той, хто поклав серце біля твоїх дверей. І зараз тобі потрібно відкинути свої страхи, спробувати взяти себе в руки й уважно мене вислухати. Тому що вже сьогодні буде бал на твою честь. І всі твої суперниці будуть присутні на ньому. Ти чуєш мене, Айлін?.. Ти повинна бути найпрекраснішою, найчарівнішою... І не виказувати страху! Не радуй суперниць! Будь горда і спокійна, будь гарна, як тисяча цариць!

Голос Лаури долинав ніби з підземного грота. Здавався далеким і гучним, немов відлуння в горах, яке зараз розсиплеться й розчиниться в туманах. Айлін спробувала зосередитися на тому, що говорить служниця. Навіть якщо це вона підкинула серце, не можна показувати, що Айлін боїться. Як тільки зрозуміють це — з’їдять. Хижачки, акули... ні, і не може бути в цьому палаці нікого, хто допоможе їй.

Нікому не можна довіряти.

— Чую, — холодно відповіла вона, намагаючись впоратися з тремтінням.

— Тобі не варто більше залишатися одній, — посміхнулася Лаура, встаючи. — І займімося приготуваннями до балу! Ти повинна бути найкрасивішою, щоб наш володар побачив, яка перлина дісталася йому в цей Відбір!

Айлін здається, чи в голосі служниці звучать нотки гордості? Дуже дивно відчувати себе пані і перебувати в таких багатих покоях.

Все своє життя дівчина жила в скромності — бідності її родина не знала, але й розкоші в їхньому будиночку на березі моря ніколи не було. Вона звикла до простих дерев’яних меблів, солом’яної підстилки замість ковдр, до одягу з льону або колючої вовни — від останньої свербіла шкіра, покриваючись дрібним червоним висипом. Тепер Айлін буде спати на широкому ліжку з різьбленими стовпами з якогось білого каменю і носити струмливі сукні, а шкіру її охолоджуватимуть прикраси зі скарбниці морського царя.

За легендою, яку Айлін чула багато років тому, виходило, що тільки одна з наяд може стати дружиною володаря глибин. Але дівчина навіть не здогадувалася, що все буде ось так — суперниці, новий виток Відбору... Вона думала — увійде вона у воду, і ласкаві руки морського царя обіймуть її, затягуючи у весільний танець. І хоч попереджала її Есме, що все це лише дурні дівочі мрії, Айлін продовжувала жити у світі своїх ілюзій.

Реальність виявилася болючою. Страшною. Це її серце могло лежати біля чиїхось дверей.

Згадавши про сестру, Айлін збагнула, що в її розпорядженні всього тиждень, щоб змінити долю Есме.

— Скажи, а я можу щось зробити для своєї сестри, яка залишилася на поверхні? — звернулася вона до Лаури, яка діставала зі скрині гребінці та шпильки, щоб зайнятися зачіскою своєї пані.

— Що саме? — повернулася до Айлін служниця.

— Вона… проходила Відбір сім років тому і програла… Тепер її можуть відьми забрати в гору! А вона…

— Не хоче, — закінчила за неї Лаура. Задумалася. Підпливла до дівчини й почала розчісувати її довге світле волосся, що здавалося витканим з місячного світла. — Я спробую придумати щось, але займемося цим завтра. Сьогодні ми повинні показати тебе в найкращому вигляді нашому володареві.