Глава 2.2

Новий день приніс нові тривоги. Айлін не виспалася, тіло її боліло від незручних каменів, на яких доводилося лежати, але вона не скаржилася, на відміну від Рони. Постійне невдоволення подруги дратувало, і Айлін хотілося кричати від злості. Але вона лише мовчки розчісувала своє довге волосся черепаховим гребінцем, який дістала в подарунок від бабусі. Гребінець ковзав по білому гладкому шовку, і Айлін ловила заздрісні погляди дівчат, адже ні в кого не було такого дивного кольору волосся – немов піна морська, немов сніг, що лягає пухнастим покривалом на пустку, немов хмари, що каравелами пливуть по синьому небу в ясний сонячний день...

Шейла зламала свій гребінець через кучеряве волосся, що заплуталося за ніч, і згадала морського чорта, за що отримала злісний погляд від Істер, яка стояла поруч. Стара ледь не перетягнула дівчину по спині своєю палицею, викликавши істеричний сміх синьоокої співачки Карри, яка ніколи не любила Шейлу. Втім, її ніхто не любив, а Сорра спілкувалася з дівчиськом лише зі страху – хто знає, на що здатна ця гордячка, яка з дитинства лізла в бійку з будь-якого приводу і відбирала чуже.

Айлін добре пам'ятала, з чого Шейла не полюбила її. Того дня обидві вони допомагали матерям чистити рибу, і в величезній горбуші, яку розрізала Айлін, блиснула золотава іскра.

Поруч лежала решта улову – гостро пахли морем сьомга і плоска камбала, сріблом виблискувала форель, а тріска й минтай ховалися у величезних кошиках, прикриті тонкою тканиною. Трохи далі по берегу сушилися перевернуті човни і сплутані сітки, на яких зеленіли водорості, і Айлін з тугою поглядала туди, бо після чищення риби доведеться зайнятися сітками, а це було справжнім покаранням.

Відшліфовані хвилями валуни, розкидані по узбережжю, служили своєрідними обробними столами, і дівчатка швидко справлялися зі своїм завданням, немов змагаючись, хто швидше.

Згадуючи той день, Айлін думала – а чи міг хтось здогадатися, що через сім зим вони всі будуть замкнені в вологих сирих печерах, і гірські відьми стануть керувати їхнім життям?.. Якраз тоді проходив останній Відбір, на який забрали Есме, і Айлін ще нічого не знала ні про морських духів, ні про те, як вибирає собі наречених морський цар... Не здогадувалася і про те, що захоче пройти Відбір і отримати шанс боротися за серце повелителя глибин.

Але саме в той день їй дістався від нього подарунок, принаймні, саме так Айлін сприйняла знайдений у рибі перстень. Він виблискував у червоних нутрощах теплим медовим бурштином, а білі перлини здавалися пелюстками, як у ромашки, – так дивно вони оточували великий жовтий камінь.

Айлін дістала кільце і поспіхом витерла кров з руки подолом своєї старої сорочки – все одно вже забруднила її в риб'ячих тельбухах. Коштовність виблискувала та іскрилася, і здавалося – сам володар глибин подарував це кільце Айлін, ідеальна форма перлин немов підтверджувала це.

Почулося позаду вимогливе і зле:

 – Віддай!

Айлін обернулася, і коса її білою стрічкою ковзнула за спину. Закривши сонце, над дівчинкою схилилася чиясь тінь. Це була Шейла, дочка старого Аміра, який виховував її сам, адже його дружина зникла кілька зим тому, і ходили чутки, що вона втекла з узбережжя з заїжджими торговцями. Напевно, саме тому Шейла така зла і всіх ненавидить – їй не подобається, що говорять за її спиною про матір.

– Це моє, я знайшла... – розгублено сказала Айлін, ховаючи перстень. На очах закипали сльози – Шейла була забіякою, і при цьому вищою й сильнішою за тендітну Айлін.

У пошуках підтримки дівчинка оглянула подруг, але всі удавали, ніби не помічають, що відбувається. Навіть Рона, з якою Айлін ділилася всіма секретами, занурилася в роботу, немов і не чула суперечки.

– Мені все одно, що ти там думаєш! – примхливо тупнула ногою Шейла, почервонівши від досади. – Я хочу це кільце! Цю рибу мала чистити я, а ти нахабно забрала її! Ось, поглянь – ти взяла її з мого кошика!

Вона брехала, але ніхто не заступився за Айлін. Стало так тихо, що було чутно шелест хвиль, що набігали на пісок, і свист вітру в гірських печерах.

– Я не віддам! – вперто крикнула Айлін і різко підхопилася, кинувшись убік. Збивши босими п'ятами пісок, вона одним стрибком опинилася за найближчим валуном і перекинула на Шейлу кошик з тріскою. Та, лаючись як доросла, кинулася слідом.

Айлін вдалося втекти – вона тоді не знала, але їй допомогли. Морські духи натягнули над піском одну з сіток, що сушилися на узбережжі, і Шейла з розбігу влетіла в неї – немов хтось відвернув очі, щоб вона не помітила перешкоди. І поки вона борсалася в сітках, заплутуючись все сильніше, Айлін вдалося втекти.

Відтоді Шейла постійно чіплялася до неї, намагалася зачепити образливими словами, але Айлін уникала сварок. Хто знає, що наступного разу придумають її невидимі захисники?.. Скелі на узбережжі високі, а море глибоке... Не хотілося, щоб через неї постраждав хтось, нехай навіть така злюка, як Шейла.

Відігнавши думки про минуле, Айлін на мить замилувалася сонячним бурштином, з яким з того часу не розлучалася, і, намагаючись не звертати уваги на злісний погляд Шейли, пішла до виходу з печери.

Нісся запах грози, далекий гуркіт грому прокотився над скелями, і Айлін зосередилася на тому, що належить зробити, – втихомирювати бурю їй доводилося лише раз, і то вона була в гарячці і погано пам'ятає, як їй все це вдалося. І напевно, їй тоді допомагали морські духи.