Глава 2.1

ГЛАВА 2

Ніч минула неспокійно – мрійниця Карра співала про осінній злам і туман, в якому ховаються морські діви, коли настає час припливу, оголюючи кам’янисте морське дно, а Рона, з якою раніше дружила Айлін, довго крутилась, і навіть було чутно, що зрідка вона починає плакати і соромиться цього. Здалеку доносилося бурмотіння старої Істер, воно летіло луною по кам’яному лабіринту, лякаючи дівчат, особливо ніжну співачку, і голос її іноді тремтів і збивався, але вона все одно підхоплювала новий куплет, немов це було єдине, що може утримати її над прірвою страху та відчаю.

Чому вони так бояться моря? І якщо страх такий великий – чому не вийшли заміж до Відбору, адже тільки невинні дівчата можуть тягнути проклятий жереб? Невже не було гідних наречених? Може, і були... але не кожен хлопець наважиться ввести в свій дім викрадену у моря наречену – повелитель глибин помститься за нахабство. Не раз бувало так, що відразу після весілля такого сміливця знаходили мертвим на березі, в лінії прибою, або ж човен його забирало у відкрите море, щоб через тиждень викинути на пісок бездиханне тіло.

І ніхто з дівчат у цю тривожну ніч не звертав уваги на Рону – її не вважали сильною суперницею, вона була однією з двох, хто не добув перлини, і якщо не впорається з бурею, то боги відвернуться від неї.

Втім, для тієї, хто хоче залишитися з людьми, це щастя. Рона зізнавалася Айлін, що готова навіть стати гірською відьмою, жити в темряві скелястих печер на березі чорного озера, аби тільки не йти в море.

Море лякало Рону, вона з таким жахом дивилася на хвилі, немов бачила перед собою диких звірів, що йдуть полем, вкритим білою піною, схожою на зарості ніжної конюшини. Рона любила сушу, любила вересову пустку, що ліловим килимом простяглася вдалину, аж до самих пагорбів... І Айлін було шкода подругу.

Чому морський цар такий жорстокий? Навіщо потрібні ці змагання? Навіщо доводити те, що не потребує доказів?

Айлін пішла б добровільно, інші дівчата не хвилювалися б, не плакали та не боялися...

Ліенн і Дона, які теж боялися Відбору, заснули майже відразу, наплакавшись досхочу. Вони ні з ким не розмовляли, лише похмуро поглядали на Айлін і Шейлу, які здавалися їм найсильнішими претендентками, і, судячи з усього, вони вважали, що одна з них намагалася напасти на суперниць під час лову перлів.

Айлін, задумливо дивлячись на дівчат, що обійнялися під теплою шкурою, зневажала їх і не соромилася своїх почуттів – занадто слабкі, занадто ніжні, занадто некрасиві... Зазвичай обиралися найпрекрасніші дівчата селища, але цього року таких було всього п’ять.

Ліенн і Дона не могли сподіватися на те, що швидко знайдуть наречених у такому юному віці – вони були всього на рік молодші за саму Айлін, яка ввійшла у вік лише тієї весни. Але хто візьме їх заміж тепер?.. Невже їхній шлях тепер лежить до навчання у гірських відьом?

Айлін перевела погляд на Сорру і Шейлу – вони про щось шепотілися, сховавшись у темній ніші від цікавих очей, але дівчина лежала якраз навпроти, і їй добре було видно навіть тріщини на камені, які вилися по ньому тонкою павутинкою і здавалися витонченим візерунком, намальованим чорною фарбою.

Примостившись на вузькій лавці під невеликим смолоскипом, у світлі якого бліді обличчя здавалися примарними, суперниці Айлін перебирали мушлі та перлини, які дісталися їм від учасниць минулого Відбору. Час від часу лунав сміх – нервовий, приглушений, і дівчата прикривали роти долонями, визираючи зі свого сховища – чи не йде стара Істер? Вони боялися відьми, але все ж не настільки, щоб припинити свої розмови.

А говорили вони про різне, і не завжди про хороше.

Айлін удавала, що спить, вона затуляла вуха, щоб не чути зміїного шепоту Шейли і метушні Рони, яка ніяк не могла заснути. Нарешті та покликала подругу – тихо, щоб не привернути уваги Істер, яка сторожила за дверима і все ще щось бурмотіла і наспівувала – напевно, чаклувала.

Але Айлін не ворухнулася – нехай Рона думає, що вона спить.

– Це вона була… Я бачила!

Голос долинув з тієї ніші, де пліткували Шейла і Сорра.

Айлін насторожилася. Про що вони? Підняла голову, намагаючись не видати себе, і вдивлялася в суперниць.

– Якщо ти підтвердиш мої слова, вона буде покарана! – трохи голосніше сказала Шейла, і у світлі смолоскипа її очі здалися Айлін жовтими, котячими. Пронизливими і злісними. У них плескалися ненависть і відчай. Невже вона брехала про те, що не потрібна їй перемога?.. Невже насправді вона прагне піти в море?

Айлін намагалася не дихати – вона зрозуміла, що йдеться про те, щоб звинуватити когось у нечесній грі. Якщо дві претендентки скажуть, що бачили під водою з каменем у руках саме Айлін, вона пропала! Серце зрадницьки забилося в грудях, немов хотіло проломити клітку ребер, у вухах зашуміла кров, спітніли долоні. Хвилюючись, Айлін прикусила губу, відчувши залізний посмак крові в роті. Вона боялася, що не витримає і почне сваритися з Шейлою, доводити свою правоту. Було шалено прикро, що її хочуть так підло підставити...

– Але я не бачила її обличчя... тільки тінь... – плутано казала Сорра. – А якщо це хтось інший? Не можна звинувачувати... Раптом тобі здалося?

Невже відмовиться? Серце Айлін забилося ще сильніше, навіть здалося, що всі чують його стукіт. Сорра не хоче брехати... Але Шейла вміє переконувати...