ГЛАВА 3. Пропозиція

— Ви серйозно розглядаєте пропозицію віддати мене заміж за старого графа Валкара, який убив стількох людей?!

Голос дівчини зірвався на крик, а руки тремтіли. Вже краще б причиною сьогоднішньої розмови стала ситуація на балу, ніж перспектива опинитися в лапах старезного чудовиська.

— Астіоно, це всього лише чутки, не можна сліпо їм довіряти. Я впевнений, що всі ці злочини — не його рук справа.

— Того ж цей хришч зачинився у своєму замку, і його вже пів століття ніхто в очі не бачив! Просто так люди не ховаються від усього світу! Якщо він не вбивця, то вже точно божевільний!

Заперечити було нічого.

Ніколи раніше Астіона не сперечалася з батьком, а тим паче не відстоювала свою думку з такою люттю.

З самого дитинства вона чула історії про старого лорда та його землі. Їй постійно нагадували, що тих місць слід уникати, а самого графа краще обходити десятою дорогою. З часом він і зовсім перетворився на героя страшних казок, якими лякали неслухняних дітей.

Тож страх перед ним давно закарбувався в найглибших куточках її підсвідомості, а кожна нова чутка лише зміцнювала переконання, що від цього чоловіка не варто чекати нічого доброго.

Більш за все дівчину вражало те, що якийсь лист зумів змусити батьків усерйоз замислитися над його пропозицією.

У кабінеті запала важка тиша.

Коли Астіона нарешті порушила мовчання, її голос звучав тихо й на диво спокійно:

— Я краще помру, ніж прийму цю пропозицію...

— Не говори більше дурниць! — різко відповів батько. — Це твій останній шанс вижити! Чи ти думаєш, ми спокійно дивитимемося, як за пів року ти помреш? Еджі не знайшла нікого в Кам'яному лісі. Біля Сутінкового озера відьми теж не живуть. Ми обшукали ще дев'ять регіонів — і все марно! Астіоно, прокляття неможливо зняти. Він — єдиний, хто може допомогти.

— Хто це сказав? Він сам? У своєму листі? Де гарантія, що він не бреше? Можливо, у нього зовсім інші цілі! І взагалі, Еджі сама казала... Я підслухала. Зняти прокляття можна лише одним способом — знайти відьму й переконати її зняти накладені нею чари. І тут раптом з'являється якийсь підозрілий старий лорд і стверджує, що здатний зробити те саме власними силами. Невже ви не бачите, що за цим може критися зовсім інший мотив?

— Не можна виключати існування іншого способу, — спокійно мовила Еджі, яка весь цей час мовчки стояла осторонь. — До того ж деякі підстави довіряти йому все ж є. Якщо лорд Валкар виявиться шарлатаном і звичайним брехуном, я особисто приїду й власноруч відрубаю йому голову.

Дівчина не очікувала, що навіть наставниця стане на бік батьків і цього загадкового графа.

— Тобто я правильно розумію: він зніме прокляття лише після того, як я стану його дружиною?

Усі мовчки кивнули.

Але сама Астіона ніяк не могла збагнути, чому вони так легко прийняли цю ідею. Хіба не слід насторожитися, коли якийсь старий обіцяє неможливе й водночас висуває такі умови? Чому ніхто більше не вірить, що відьму ще можна знайти? Чим цей загадковий лорд зумів заслужити таку довіру? І чому ніхто навіть не допускає думки, що йому теж потрібна лише її краса?

Від потрясіння дівчині було важко зосередитися. Усе тіло тремтіло, а в горлі стояв болісний ком.

— Можу я прочитати лист? — запитала вона, намагаючись взяти себе в руки. Можливо, в ньому знайдуться відповіді чи хоча б докази того, що цій людині не можна довіряти.

Але відповідь лише посилила її тривогу

— Ми не показуватимемо його тобі, — твердо сказав батько.

«Як це розуміти?..»

Розгубленість лише зростала.

Ніколи раніше батько нічого від неї так відверто не приховував. Ішлося вже не лише про прокляття, а й про її власну долю.

— Що ж такого написано в цьому листі, що я навіть не можу його прочитати? — запитала вона, примружившись і схрестивши руки на грудях.

— Астіоно, припини так поводитися! — несподівано зірвався на крик батько. — Або я...

— Що, тату? Що ти мені зробиш? Тому на балу ти казав, що не збираєшся видавати мене заміж. А тепер що? Віддаси мене в лапи чудовиська? Хоча… Ти вже це робиш.

— Геть звідси!

Його голос прогримів на весь кабінет, а губи затремтіли від гніву.

Барон із такою силою вдарив кулаком по столу, що всі мимоволі здригнулися, а баронеса злякано підскочила на місці.

У кабінеті запанувала тиша.

Було чути лише важке дихання дівчини та решти присутніх, які завмерли від шоку.

— Добре, тату. Я почула твою волю.

Її голос прозвучав рівно й на диво спокійно.

Більше вона не збиралася нічого доводити.

Астіона після крику батька зрозуміла: усе було вирішено задовго до цієї розмови, а приїзд Еджі лише остаточно підтвердив уже ухвалене рішення.

Тихий стукіт підборів по килиму супроводжував її до самих дверей.

Зачинивши їх за собою й переконавшись, що в коридорі нікого немає, дівчина повільно опустилася на підлогу.