ГЛАВА 2. Довгоочікувана зустріч

Час минав швидко, а напруга в маєтку лише зростала.

Чарівна красуня майже весь час залишалася за його стінами, відрізана від зовнішнього світу. Лише зрідка їй дозволяли виходити на прогулянки, та й тоді вона неодмінно мала накинути плащ і взяти із собою кількох перевірених охоронців. Утім, такі прогулянки майже ніколи не обходилися без неприємностей.

Астіону незмінно дратувало те, що охорона не відходила від неї ні на крок. Варто було комусь із перехожих здатися підозрілим, як вартові негайно ставали на її шляху, перегороджуючи незнайомцеві дорогу. Іноді вони навіть хапалися за мечі, готові будь-якої миті кинутися на захист своєї підопічної. При цьому ніхто з них, здавалося, навіть не припускав, що дівчина цілком здатна постояти за себе самостійно.

Під плащем Астіона завжди носила легкий костюм, який, на відміну від громіздких суконь, зовсім не обмежував рухів. До стегна була прикріплена перев'язь із мечем, а рука майже постійно лежала на його руків'ї. Десь у глибині душі дівчина мріяла, що одного дня їй випаде нагода показати себе в бою. І тоді замість демонструвати мереживо та вишукані прикраси вона зможе похизуватися майстерним володінням клинком.

Щоправда, думка про те, яке враження справить на оточуючих дівчина з оголеним мечем у руках, щоразу зупиняла її. Навряд чи хтось побачив би в цьому щось, окрім непристойної витівки та приводу для обговорення та чуток. Дівчата вкрай рідко навчалися бойових мистецтв. Винятком іноді ставала магія, та й та була доступна далеко не всім. У світських колах подібні заняття вважалися майже неприпустимими, хоча ця заборона радше трималася на давніх традиціях, ніж на якихось офіційних обмеженнях.

Учергове повернувшись із прогулянки містом, Астіона втомлено опустилася на ліжко у своїй кімнаті.

Сьогоднішній день нічим не відрізнявся від попередніх. Їй знову довелося вислуховувати невдоволене шепотіння та колючі зауваження жінок, які наполегливо радили їй не з'являтися на людях. Деякі з них не приховували свого обурення й мало не проклинали дівчину за те, що через її вроду чоловіча половина міста втратила голову. І, на превеликий жаль цих дам, до числа зачарованих належали іх власні чоловіки та сини.

Певною мірою Астіона могла їх зрозуміти.

У дитинстві вона й сама мимоволі порівнювала свою зовнішність із вродою одноліток. Подовгу розглядала окремі риси їхніх облич, намагаючись зрозуміти, чого їй бракує. Їй доводилося терпіти насмішки й образи. Одного разу її навіть назвали потворою, а дами, які навідувалися до маєтку, лише співчутливо хитали головами й зауважували:

— Що ж, вона ще маленька. Можливо, з віком погарнішає.

Але роки минали, а її зовнішність залишалася незмінною.

Лише одного разу накопичений біль усе ж узяв гору, і саме та мить назавжди змінила її життя.

Утім, порятунком для Астіони стало улюблене заняття, якому вона присвячувала майже весь свій вільний час. Постійні тренування не залишали місця для марних переживань. Усі думки були зосереджені на одному — знову й знову вдосконалювати власну майстерність.

На щастя, на цьому шляху її підтримувала наставниця Еджі — жінка із залізною волею та міцним тілом, загартованим незліченними битвами. Можна сказати, саме вона й надихнула Астіону обрати цей шлях.

Кілька років тому дівчина нарешті дізналася, як саме Еджі свого часу опинилася в домі її батька.

Одного разу наставниця потрапила в боргову яму через свою звичку карати тих, хто, на її думку, поводився несправедливо. Посварившись у трактирі з нахабним магом, вона влаштувала справжній мордобій. Розправа виявилася настільки масштабною, що від закладу майже нічого не залишилося, а борг перед його господарем сягнув суми з кількома нулями.

Тоді Еджі й вступила на службу до барона, сподіваючись заробляти більше, ніж могла б завдяки важкій сільській праці.

Хоча тогочасне суспільство не надто прихильно ставилося до жінок-воїнів, батько Астіони зумів розгледіти в ній силу, яку багато чоловіків відмовлялися визнавати через власні упередження щодо «слабкої статі». Барон виявився людиною без зайвої пихи й щедро винагороджував войовницю, відкинуту суспільством, за її вірну службу та відданість.

З часом Еджі стала однією з найдовіреніших людей у домі.

Саме їй доручили стати особистою охоронницею шестирічної Астіони. Поступово, дедалі більше зближуючись у розмовах, дівчинка перейнялася силою духу та стійкістю своєї захисниці й невдовзі сама захотіла стати такою ж.

Батько, звісно, спершу був проти ідеї навчати доньку володіти зброєю, але швидко зрозумів, що та не відступиться від свого. Зрештою він вирішив, що, якщо тримати все в таємниці, нічого поганого не станеться. Єдиною його умовою було те, щоб заняття двох жінок у внутрішньому дворі маєтку залишалися суворим секретом. Ба більше, його навіть тішила думка, що в разі небезпеки донька зможе постояти за себе.

А з огляду на непросту долю дворян, на яких нерідко вчиняли замахи або нападали просто на території їхніх маєтків, таке вміння точно не стане зайвим.

Так минав час.

А потім прокляття наклало свій відбиток на тіло Астіони, і тренуватися їй довелося вже самостійно.

Дівчина не могла згадувати минуле, у якому чи не кожна мить її дорослішання була пов’язана з Еджі, без усмішки. Щоправда, невдовзі ця усмішка незмінно поступалася місцем легкій гіркоті. Хоча Астіона й продовжувала щодня тренуватися на самоті, їй всеодно бракувало дзвону мечів і того особливого азарту, що спалахував під час поєдинків.