Прокляття – любити тебе
Розділ IX (Деніл)
Коли я відкрив двері кабінету, дверна ручка ледь не залишилась у мене в руках.
- Якого біса?! – Мій погляд палав, коли я дивився їм в очі з відкритою злістю.
- Деніл, любий, не турбуйся. Ми про все попіклуємось, - спокійно відповіла жінка-привид. З цією своєю самовдоволеною посмішкою. Вона знала, що вона має контроль. І це дратувало.
- Навіщо ви її в це втягнули? – я спитав, мої очі палали але мій тон був майже… розпачливим.
Привид та гоблін лише перезирнулись. Їхні очі блищали, та за мить їхні обличчя осяяла самовдоволена, змовницька усмішка. Мені не виграти цю битву, хоч як би я не намагався…
- Любий, ти чудово знаєш про прокляття… - знову вона за це прокляття. Воно вже у мене в печінках.
Я підняв руку, перебиваючи її жестом, не бажаючи слухати більше про це чортове прокляття.
- Годі, мамо. Ви одержимі цим прокляттям. – Я різко видихаю, мої руки інстинктивно стискаються в кулаки.
Я повертаюсь до дверей, трохи відкриваючи їх, готуючись вийти, але я кидаю останній оцінюючий погляд своїм батькам.
- Не доведи Господь, ви торкнетесь її хоч пальцем… - мої очі досі палають. Звідки в мені стільки сміливості і відваги…
- Ти забуваєш своє місце, любий. – Це було останнє, що я встиг зловити перед тим, як закрити за собою двері з глухим звуком. Мої руки все ще стиснуті в кулаки, коли я рушаю коридором вперед.
#1330 в Молодіжна проза
#9479 в Любовні романи
#2225 в Любовне фентезі
Відредаговано: 14.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
