16

Крейг спостерігав за рухами дівчини. Його погляд все більше затримувався на жіночних округлостях, які цей дивний одяг лиш виділяв, а не приховував.

— Ми привертаємо зайву увагу, — нетерпляче промовила дівчина натякаючи на те, що це їм потрібно вийти.

Та Крейг не поспішав. Ще б чого! Невже він потуратиме комусь у власному сні? — риторично запитав сам себе, вперто ігноруючи солодкий аромат, що став більш відчутним через наближення дівчини.

— А з чого б це мені хотіти йти туди? — промовив Крейг ліниво посміхаючись. Йому подобалось спостерігати за незнайомкою яка, спершу, завмерла не демонструючи жодних емоцій. Тоді її чарівний ротик округлився. Й нарешті брови метнулись догори.

— Тому що заради цього ви тут! Надто пізно щоб щось змінювати, — в голосі дівчини прозвучали нотки розпачу, — Я надто багато поставила на кін, щоб через якогось впертюха втратити можливість. Та й ви не задарма це робите.

Очі Крейга миттєво звузились. Надто зухвало говорила незнайомка. Та тихий голос в його думках нагадав, що це лиш сон і Крейг здався.

— Що ж, побачимо, куди приведе моя уява, — промовив підводячись.

Лише коли чоловік вийшов з карети Лілібет змогла цілком реально оцінити його вигляд. Вищий за неї трохи більше, ніж на голову, з дужими м’язами та широкими плечима. Злегка розпатлане волосся було довшим, ніж це диктувала мода. Та обличчя, на яке було доволі приємно дивитись.

— Посміхайтесь та не говоріть зайвого, — оговтавшись промовила Лілібет. А тоді, трохи подумавши додала,  — Навіть, якщо побачене вас м'яко кажучи, гм, здивує.

Крейг посміхнувся. Не тому, що ця дивна незнайомка так сказала. А тому, що його учва була певна, що він може чомусь здивуватися.

Та варто було переступити поріг будівлі, до якої вони приїхали, як Крейг таки пересвідчився в тому, що дивуватися він таки може. Будинок був дивно та дорого  прибраним. Тут всюди горіли свічки гарної якості. На підлозі лежали дивні шкури з візерунками. Незвичною була й музика, яка лунала з сусідньої кімнати.

Та найбільше дивували Крейга люди. Точніше їх одяг. Він був дуже схожим на той, що був на його незнайомці. Такий самий викликаючий та місцями надто відвертий. Та все ж він відрізнявся один від одного. А ще пов'язки на обличчі. Вони були на усіх, хто траплявся їм на шляху. Через це впізнати присутніх було не можливо. Він, чомусь наївно думав, що зможе побачити знайомі обличчя.

Його таємнича незнайомка, притримуючись за лікоть чоловіка, неспішно попрямувала туди, звідки долинала музика. Щойно вони увійшли в простору залу то відразу ж привернули до себе увагу. Точніше увагу привертав до себе Крейг. Надто вже він виділявся.

Лілібет, ввічливо посміхаючись йшов високо піднявши підборіддя. Гнів на дивакуватого супроводжуючого потроху розсіювався. Їй вдалося привернути до себе увагу. А це могло полегшити її пошуки.

— Що це за місце? — запитав Крейг, хоч відповідь йому не так вже й була потрібна. Такої ж думки, схоже, була його супутниця. Вони саме зупинилися поруч із довгим столом на якому було повно дивних маленьких страв та кухлів. Звідси було видно більшу частину зали. По центру кімнати кілька пар наче танцювали дивний танець. В інших частинах зали люди стояли парами чи невеликими групками. Усі про щось тихо перемовлялися й ці розмови приглушувалися музикою.

— Навряд чи Вам потрібно знати про це. Скуштуйте краще закуски та напої. Кажуть, на вині тут не економлять: подають його у чистому вигляді, — Лілібет простягла йому прозорий кухоль дивної форми. В ньому була багряна рідина, схожа на вино, яке в його замку діставали вкрай рідко.

Крейг спершу понюхав напій й вже хотів відпити, але його в цей момент хтось позаду невдало підштовхнув і вміст кухля пролився незнайомці на сукню.

Щойно дівчина побачила на собі вино з її грудей вирвався здавлений зойк. Вона відразу ж спробувала струсити рідину але та швидко просочилась через тонку тканину. 

— Мені негайно потрібно привести до ладу сукню! — промовила крізь стиснуті зуби й не чекаючи реакції чоловіка поклавши свою руку на його лікоть потягла з собою.