15

Крейг відкинувся назад та протер обличчя рукою. Хоч і не вірив, та все ж мав сподівання, що це допоможе прийти до тями. За спиною відчулась твердінь меча й горянин видихнув. Що б не відбувалося, але, хоча б, його зброя з ним.

Зненацька карета хитнулася й лерд втративши рівновагу був змушений вхопитися за низ сидіння на якому сидів.

— Господи, жінко, зупини це кляте поріддя! — рявкнув, усвідомлюючи, що як для марева надто реальними є відчуття.

В грудях сколихнулась прохолода та ниття. Щось було не так. Він відчував, що щось випускає з своєї уваги. Та ніяк не міг збагнути що саме. Зрештою, відколи він отямився, то в нього не було можливості спокійно все обдумати та зважити.

Та жінка не поспішала виконувати його наказ. Ба більше, йому здалося, що він почув уривки фраз де згадувався “дикун”, “відлюдькуватий”, і ще кілька таких, що він не розумів. Крейг вже хотів було відповісти їй за дикаря та незнайомка виперидила його.

— Сер, я розумію, що Вам може бути… кхм… незручно. Та ми майже приїхали. Зрештою, Вас найняли для того, щоб супроводити мене на бал. Звісно ж, в такому вигляді я не можу розгулювати вулицями. Тож так чи інакше Ви мусите витримати нашу поїздку.

— Про який бал ти говориш, жінко?

Якимось чином Крейг зрозумів, що незнайомка говорила про святкування. Просто назвала його трохи дивним словом. Але ж не міг він бути чиїмось поводирем, навіть якщо це дивний сон!

Сон! Нарешті Крейг знайшов логічне пояснення всьому тому, що відбувалось: він спав і йому снився такий дивний сон.

— Лілібет, — поправила його дівчина, — Звертайся до мене так, а не оце твоє “жінко”. Ми не в якомусь там середньовіччі, — невдоволено фиркнувши дівчина стиснула вуста. Їй все більше не подобався супровід, якого їй підібрав містер Гілмор. Ще й за чималі кошти.

Звісно, вона сама ставила умову, що той, хто супроводжуватиме її на цей екзотичний бал не має пересіктись з нею в реальному житті. Її репутація мала бути бездоганною. Адже це вона поки що вдова. Але щойно закінчиться траур баронесса планувала знайти собі нового чоловіка. В її планах було цього разу одружитися з коханою людиною. Чи, хоча б, з чоловіком, який не буде вдвічі старшим за неї.

Хай там як, містер Гілмор перестарався підсовуючи їй цього дикуна.

“Звабливого дикуна” — поправила сама себе Лілібет. Якщо забрати його дивну мову та насторожений вигляд, то незнайомець цілком відповідав атмосфері “балу”. З таким супроводом їй і шукати нікого не потрібно. Хіба що трохи відмити запах диму, який злегка відчувався від нього. І одягнути в щось більш закрите. Аби міцний торс був прихований від зайвого ока.

Лілібет закусила губу. Вечір обіцяє бути цікавим.

Крейг хотів було заперечити, що сам може вирішувати як йому звертатись. Та йому була незрозуміла фраза про середньовіччя. І чому цей сон такий дивний?

Та перш ніж хтось з них промовив бодай слово, карета зупинилась. Лілібет поглянула у вікно щоб розгледіти місцину, але світла було недостатньо. Газові ліхтарі були приглушені й їх вистачало лише на те, щоб зійти безпечно зійти з карети.

— Ми приїхали. Допоможеш вийти?

— На бал? — насмішкувато запитав Крейг. Раптом ця ситуація почала веселити його. Схоже Самайн і справді дивним чином вплинув на нього, раз таке ввижається.

— Звісно, а куди ж іще, — закотивши погляд Лілібет глибоко вдихнула та підвелася щоб вийти. Таки справді потрібно поговорити з містером Гілмором. Нехай наступного разу знайде когось більш толкового.