14

Крейг широко відкривши очі оглядав карету. Та його погляд раз по раз повертався до дівчини. Вона сиділа впершись в спинку сидіння. Частину її обличчя прикривала полоска дивної тканини, що була схожа на сітку. Освітлення було слабке та все ж було видно, що очі в дівчини закриті. 

Нижче маски виднілись пухкі вуста яскравого відтінку. Дещо неприроднього відтінку — мимохіть поправив себе Крейг. Однак, ця неприродність не заважала бути їм привабливими. 

Та яким би привабливим не було обличчя дівчини та все ж погляд чоловіка опустився нижче. До чудернацького одягу. Те, що нагадувало сукню було практично такого ж кольору як вуста. І це лише підкреслювало білизну її тіла та пишність грудей, які виднілись в великому розрізі. Та й плечі були не прикриті. А тканина… Дивлячись на неї Крейг відчував глядь леза меча, а не тепло шерсті. Та й на сорочку це не було схоже. Адже ті зазвичай лляні та вільні. А в цієї дівчини талія була тонкою та щільно стягнута тканиною. 

З аналізу незнайомки Крейга вивів легкий поштовх. Карета, рух якої досі не відчувався, рушила. Лерд практично не відчував її руху. Ба більше, йому здавалось, що він летить! Але ж якщо летиш, то не чуєш такого нещадного гупаня! Молот в кузні й то менше робить шуму. Кузня… Гупання… Політ…

— Невже я впав з даху? — з жахом подумав чоловік і раптом все стало на свої місця. І відчуття польоту, і гупаня… 

— Ти марево..  Мені треба вибиратися… — пробурмотів Крейг й кинувся до дверцят в надії, що так звільниться не лише він, а й його свідомість.

Та це було марно. Замість опинитись назовні він вдарився в щось тверде, холодне й прозоре. Останнє він зрозумів в ту мить коли на нього впало сяйво смолоскипа та швидко зникло. А тоді це повторилось. Крейг підвів погляд догори й його очі широко розкрилися. Це були не смолоскипи. Це були дивні стовпи, верхівки яких палали жовтуватим світлом та їх вогонь не колихався під вітром та не димів. 

Під черговим променем такого світла Крейг вловив кількох чоловіків які йшли в незрозумілих костюмах та несли на головах труби.

— Схоже я збожеволів і мені ввижається все це. Як же вибратися? — пробурмотів Крейг стиснувши кулаки. Однак у відповідь почув тихе пирхання.

— Лиш з’явилися, а вже бажаєте втекти? — голос незнайомки звучав так, наче вона насміхається над ним, ніби не він, а вона лерд клану.

— Як ти смієш так розмовляти?

— Такий сильний, а такий вразливий? — мало не проспівала незнайомка розтягуючи вуста в посмішці, — Містер Гілмор обіцяв дещо особливе. Але настільки… 

— Гілмор? З якого він клану, жінко? — голос лерда прогуркотів та дівчину це не надто вразило. В той час як Крейг зважував усі варіанти того, що відбувалось, незнайомка, наче знущаючись, всміхнулась та зручніше вмостившись на сидінні розкрила віяло та трохи прикрила ним обличчя.

— Клану? — перепитала й лиш тепер уважно розглянула чоловіка. Міцна статура. Привабливе, аж надто, обличчя. Замість модної зачіски — довге волосся, що спадало до плечей. Старий плед із недорогої вовни. Дивний акцент… — Я зрозуміла! Містер Гілмор перевершив себе! Очевидно, що замість актора в костюмі він послав шотландця з глибинки. Пробач, — квапливо кинула вона, навздогін озвученим думкам, не бажаючи образити незнайомця.

Крейг же трактував її слова по-своєму. Тепер він думав про те, що не падає з замку, а марить. Можливо цей Гілмор не спроста ввижається? Можливо він причетний до цього?