13

Крейг спостерігав за святкуванням Самайну сидячи на невеликому підвищені. З його місця чудово проглядалася уся площа. Була майже північ й небо затягнуло темними хмарами. Однак велетенські ритуальні вогнища давали не лише тепло, а й світло, тіні від якого падали на кам’яні стіни. Запах диму перемішався із запахом печеного м’яса та кислуватого елю. Крізь звуки волинки чулися хриплий регіт чоловіків та дзвінкі голоси жінок.

Крейг налив до опустілої кружки елю й залпом випив його. Увесь день його мучило дивне відчуття, яке він списував на підготовку до свята. Але тепер, коли майже все скінчилося, можна було випити та розслабитись. Тільки це ніяк не вдавалось.

Лерд знову поглянув в натовп. Цього разу він шукав там Шилу. Вона танцювала з кількома іншими дівчатами традиційний танець й широко всміхалась. Погляд Крейга затримався на ній й наче відчувши це Шила повернула голову до лерда. Їх погляди зустрілись й Крейг ледь помітно кивнув їй. На вустах чоловіка з’явилась ледь помітна ласа посмішка. Саме сьогодні знахарка повідомила Шилі що відтепер та може обходитись невеликою тугою пов’язкою. Тож тепер, коли вона отримала свободу рухів, їх ігри стануть ще цікавішими.

Випивши ще один кухоль елю лерд підвівся. Майже північ. Його роль завершена. Тепер і він міг розважитись на власний розсуд.

Багатозначно поглянувши на Шилу він попрямував до замку. Бувши певним, що дівчина скоро з’явиться, він все ж вирішив перевірити вартових на даху. Адже хоч це й було священне свято, але ворогам вірити не можна. Потрібно бути завжди готовими.

У порожньому замку його тихі кроки звучали трохи зловіще. Запах диму просочився в середину нього й витав у кам’яному коридорі. Та й плед лерда також просяк ароматом ритуальних вогнищ.

Крейг неспішно піднявся гвинтовими сходами на дах. Легкий вітер, хоч і доносив сюди дим від вогнища, та все ж був більш свіжим та чистим, аніж повітря внизу.

— Лерде? Щось сталося? — з темряви вигулькнула висока постать вартового.

— Якесь дивне передчуття, тож вирішив пересвідчитись чи все гаразд.

— Та ну, свято, все таки, — недовірливо протягнув Освальд.

— Хтозна. Краще бути на чеку.

— Звісно! — підтвердив вартовий й за мовчазною згодою лерда повернувся до свого місця.

З подвір’я почувся гучний свист та вигуки. Крейг широкими кроками перетнув дах й зупинився біля краю стіни. Звідси відкривався чудовий вид на подвір’я. Очевидно, пожвавлення людей було пов’язано з настанням півночі.

Спершись на  стіну витягнутими руками чоловік роздивлявся вогнища, які утворювали спеціальний символ. Звідси вогнища видавались ще яскравішими, ніж знизу. Раптом під долонями відчулась вібрація. Інстинктивно Крейг вхопився за них сильніше. Та це лиш посилило відчуття. Відчуваючи, що вібрації проходять лиш через долоні, лерд відпустив камінь та ступив крок назад від стіни. Його дихання стало важким, наче після кількох годинного тренування. Кров вирувала в венах розносячи адреналін по всьому тілу. Лерд відчував, що йому потрібно йти. Здавалось, що щось підштовхує до цього. Та він опирався не розуміючи що й чому відбувається.

Поруч знову закрутився вітер. Але цього разу він приніс не аромат диму, а запах дощу. Такий різкий та сильний, наче чоловік стояв в епіцентрі грози.

Наступної миті він відчув страшенний тиск на вуха й закрив їх долонями та зажмурився. Якраз вчасно, бо цієї ж миті зовсім поруч пролунав гучний тріск від якого чоловік похитнувся та осів. 

“Невже вибух?” — промайнуло в його голові, щойно все стишилося й до нього повернулася здатність думати.

Опустивши долоні Крейг поволі відкрив очі. Інстинкт відразу зреагував на те, що щось не так. Думки ж ніяк не могли зібратись до купи. А тоді він зрозумів дві речі. Перше: йому не вистачало темряви ночі. Друге — він сидів в дорого вбраній кареті, а навпроти нього була незнайомка в дивному одязі.