11

Наступного дня в замку розпочали підготовку до Самайну. Поки одна частина чоловіків займалась загоном овець в зимові стійла, інша частина з самого ранку відправилась до лісу за деревами. Крейг вирушив разом з ними.

— Дивись, аби в продовження пригод на голову не впало дерево, — пожартував Фанг перед виїздом групи. Крейг у відповідь лиш пирхнув.

— Замість патякання ліпше слідкуй аби тут все було без пригод, — промовив Крейг злегка нахмурившись. Його все ще турбував той факт, що палія так і не знайшли. Тож причина підпалів так і залишилась невідомою.

— Звісно, — злегка схилив голову Фанг й Крейг підігнавши коня вирушив вперед.

Виїжджаючи з воріт замку він підняв голову й в одному з вікон вловив тендітну постать. Шила, відгорнувши поліг, з цікавістю розглядала групу на чолі якої він був.

В передчутті приємного вечора на вустах лерда заграла легка самовдоволена посмішка.

— Ох Шило-Шило, — практично пошепки промовив він, — Сподіваюсь ти будеш розумніша за Селію…

Згадка про чарівну циганку неприємно пронеслась його думками. Звісно, переважно через її батька та його виставу. Але ж якби дівчина не навигадувала собі зайвого, то й досі усе було б без змін. Власне, за свою дурість вона й поплатилась,,,

Затримувати погляд на замку не було сенсу й Крейг, відмахуючись від неприємних думок, вирівнявся.

До потрібного місця в лісі вони дібрались доволі швидко. Спішившись Крейг почав роздавати людям вказівки. Для святкування планувалось встановити кілька вогнищ. Тож і дерев потрібно було достатньо. Відразу ж закипіла робота. Чоловіки працювали злагоджено. Згодом кілька чоловік почало наспівувати жартівливі пісні. Вони з’єднувались з монотонним постукуванням сокир та поодиноким іржанням коней.

Крейг працював не надто вслухаючись в слова. Вони й так були йому знайомі. Та в одну з митей він все ж почав вслухатися. Адже поміж знайомих слів чулися незнайомі мотиви, які звучали зовсім дивно. Горянин вирівнявся та оглянувся в пошуках того, звідки могли долинати звуки. Та нічого не бачив. Ба більше, на якусь мить йому здалося, що все навколо втратило барви й стало напів прозорим.

В грудях лерда з’явилась легка тривога. Він не розумів як так могло статись. Ступивши крок вперед Крейг протер обличчя руками. А наступної миті хтось збив його з ніг.

— Якого біса? — заревів лерд щойно опанував себе. В вухах чувся легкий дзвін й саме тому він не розчув глухого удару важкого стовбура дерева, яке впало разом з ним.

— Ви не відгукувались, — пояснив Робі — воїн, який збив його з ніг, — Дерево чомусь впало не в той бік, куди його спрямовували… Ви були якраз там, де воно впало…

Слухаючи Робі лерд поглянув туди, де ще мить тому стояв він, а зараз лежав міцний стовбур. І як він міг не почути тріску та окликів?

— Дякую, — пробурмотів він врешті до Робі, — Нагадаєш мені аби я додатково віддячив тебе. А тепер до роботи! І жодних пісень! — звелів піднявшись. Чомусь вважав, що причиною його дивного стану стали пісні.