8

Подумки вилаявшись Крейг зіскочив з коня та підійшов до попелища. На щастя вигоріло не так вже й багато. Однак його турбував сам факт підпалу.

— Сподіваюсь цього разу хтось щось бачив? — запитав найперше. Та його чекало розчарування. Чоловіки заперечно похитали головами та стенули плечима.

— Чудово! — саркастично рявкнув люто стискаючи кулаки. В його грудях кипіла лють. Однак вивільнити її не було куди. Не міг же він влаштувати бійку з орендарями чи власними воїнами, — Зосередитись на зборі урожаю, — рявкнув до селян, — Фанге, — він поглядом пошукав начальника охорони, — Ми не виключення! — а тоді оглянувшись додав, — Досить стояти! До роботи!

Двічі повторяти не довелось. Зрештою, нікому не хотілось втрачати ще більше урожаю. Тож всі взялись до роботи. Щоправда деякі воїни були незадоволені тим, що замість тренування проводять час на полі. Однак перечити не сміли.

Крейг працював на рівні з усіма. Не шкодуючи сил намагався зробити якомога більше й переривався лише за крайньої необхідності: поїсти та справити нужду.

Повернувшись до замку разом із сутінками він ситно повечеряв й попрямував до спальні. А вже на світанку він знову відправився на поля. Зрештою посилена праця дала свої результати й на третій день після пожежі весь урожай було зібрано. Крейг зітхнув з полегшенням. Хоч злочинця й не вдалося знайти, але принаймні не було нових підпалів.

Із полегшеним відчуттям лерд повертався до замку. Роботу було зроблено. Тепер можна було й розважитися. Лишалось лиш знайти із ким. Несподівано для Крейга на думку спала Шила. Дівчина дослухалась до його поради й не робила нових спроб утекти й залишалась у своїй кімнаті. 

— Що ж, Шило, настав час дізнатись про тебе більше, — пробурмотів розтягуючи вуста в самозадоволеній посмішці.

Наближаючись до замку Крейг відчув як різко змінилось повітря. Підвівши голову до неба зауважив, як воно затягується темними хмарами. Розуміючи, що ось-ось розпочнеться несподівана гроза лерд підігнав коня. Та щойно він в’їхав в ворота замку як над долиною прокотився важкий звук грому. А яскраве сяйво блискавки освітило заднє подвір’я. Десь з глибини двору почувся приглушений зойк служниці. Через це навіть кінь смикнувся. Наступної миті знову загриміло. Але вже більш характерно для грози в горах. Разом з цим звуком з неба хлинув холодний дощ.

— Просто чудово, — пробурмотів Крейг поспішаючи передати коня конюхові.

Його одяг промокав надзвичайно швидко і, коли він увійшов до замку, то був наскрізь мокрим. Бажаючи якомога швидше переодягнутися лерд широко крокував через велику залу. Грім приглушено відлунював від кам’яних стін додаючи похмурості й так посірілому вечору. Крейг вже майже пересік її як йому в очі кинулася тендітна фігурка. Дівчина сиділа так, що смолоскипи заледве освічували її. Якби не яскрава блискавка, що осяяла небо в цю мить, Крейг так само б не помітив її.

Повернувшись він зробив кілька кроків до неї.

— Шило? Чому ти тут? — зупинившись навпроти дівчини він, не зважаючи на мокрий одяг, поставив руки на стегна. В груди закралось тривожне відчуття. З чого б раптом дівчині бути тут? Невже знову планує втечу?