7

Шила опустила погляд на власні руки, які склала в замок. Покусуючи губу вона обдумувала що можна говорити далі, а що ні.

— Продовжуй, — вже спокійніше звелів Крейг.

— Ви не повернете мене? — натомість запитала дівчина зазираючи до очей лерда. Щире хвилювання переплелося з легкою спокусою й відбилося в погляді дівчини.

— Побачимо, — буркнув чоловік. Інтуїція підказувала, що не все так просто, — В будь якому разі те, що ти ігноруєш моє питання, тобі не допомагає.

— Пробачте. Просто не знаю як розповісти…

— Так як є, — з нетерпінням перебив дівчину Крейг.

— Той чоловік… він мені в батьки годиться, а чіплявся. А коли я відмовила йому, то звинуватив мене в крадіжці… — врешті протараторила Шила.

— То замість доводити свою невинуватість, ти вирішила утекти?

— Я сирота. Мені не було до кого звернутися за допомогою, — стенула плечима дівчина й Крейг змякшився. 

— Залишишся тут як гостя поки твої рани заживатимуть. А там побачимо.

— Дякую! — обличчя дівчини осяяла щаслива посмішка. Проте відразу ж згасла, — Мої речі…

— Тобі принесуть у що переодягтися. А поки відпочивай.

Виходячи з кімнати лерд дав знак воїну, що стояв біля дверей. Той вийшов слідом за Крейгом та закрив двері.

— Посиленої охорони над дівчиною не треба. Проте наглядай на відстані. Раптом що — докладай.

— Звісно, лерде.

Поглянувши на двері Крейг затримався на хвилину, а тоді попрямував до великої зали де на нього чекав сніданок. На відміну від проведення вечерь, снідати він любив в порожньому залі. Так було простіше обдумати плани.

Сьогодні мали завершити ремонт хліва та почати спуск перших овець. Але через те, що потрібно було пришвидшитись зі збором урожаю, то й тут робота йшла повільніше.

Поглинаючи кашу та запиваючи її розведеним елем, Крейг думками повернувся до Шили. З одного боку він розумів того чоловіка, адже дівчина попри плачевний стан була красива. Зрозуміло ж, що в кращому вигляді вона виглядатиме куди привабливіше. Але ж те, що він хотів використати примус, було не припустимо. Хоч Крейг і мав не простий хврактер. Та він ніколи не опускався до примусу й не терпів інших з такими закидами.

— Лерде! — в зал вбіг Джеймі й Крейга охопило нехороше передчуття.

— Там знову пожежа… — промовив хлопчик й Крейг гучно рикнувши зірвався з місця, — В іншому місці… Її погасили відразу… — Джеймі намагався ще щось розповісти та Крейг практично не слухав його.

— В якій частині полів це було? — лиш запитав виходячи з замку.

— Північній.

Далі Крейг вже не затримувався. Вийшовши на вулицю він віддав кілька наказів, а тоді застрибнув на коня та помчав у вказаному напрямку. Схоже люди вчасно побачили загоряння. Бо ні вогню, ні диму не було видно. Та все ж він мчав бажаючи чим швидше опинитися на місці. Йому лишалося зовсім трохи як він зауважив, що рухається повільніше, ніж ще хвилину тому. Підігнавши коня Крейг здивовано оглянувся. А коли знову поглянув вперед, то побачив, що він всього в кількох кроках від місця, де скупчилися люди. Здивувавшись він смикнув за повід змушуючи к

оня різко зупинитися.