6

Коли Крейг прийшов до кімнати дівчини, то двері були привідкриті достатньо, аби було чути як знахарка намагається переконати дівчину в тому, що їй потрібно одужати перш, ніж кудись вирушати.

— Що тут відбувається? — його голос прогримів змушуючи здригнутися жінок.

Знахарка вгледівши лерда ледь вклонила голову вітаючись з ним. Незнайомка ж, наче заклякла. Її вуста були стиснуті, а очі, сріблясті наче лезо меча — широко розкриті. Крейг відмітив, що попри хворобливий колір обличчя та сліди втоми під очима, дівчина була красивою та привабливою. 

— Вартові спіймали її на тому, що вона хотіла утекти, — промовила знахарка й невдоволено похитала головою, — З її то ранами… Та їй відлежатись потрібно кілька днів, а не бігти.

— Як тебе звати? — Крейг, вислухавши знахарку, впився поглядом в дівчину. Та вона вагалась.

Відчуваючи себе загнаною у глухий кут дівчина боролась із головокружінням та нудотою, що підкочувала до горла й водночас роздумувала над тим, наскільки можна бути відвертою перед цим лердом. Зрештою, навряд чи вона нашкодить назвавши своє справжнє ім’я.

— Шила, — врешті тихо промовила дивлячись на лерда з-під опущених повік. Через те, що він був значно вищим за неї вона не бачила його обличчя. Проте чітко бачила тіло. І цього було достатньо аби зрозуміти, що перед нею не просто лерд, а воїн в відмінній формі.

— Шила, — промовив Крег ротягуючи букви, — З якого ти клану? З ким подорожувала? І що з тобою сталося? — бажаючи дізнатись все якомога швидше він засипав дівчину питаннями. Проте та не поспішала відповідати. Стояла, покусуючи губу.

— Я їхала сама, — врешті тихо промовила дівчина глипнувши то на знахарку, то на двері, біля яких був вартовий. Той самий, який спіймав її коли вона хотіла втекти звідси, — Я не бачила нападника. Спершу злякали коня й він помчав попри мої спроби зупинити його. А потім в мене поцілили каменем. Я через це віжки з рук випустила й перевернулась. А далі вже тут отямилась.

— Сама, кажеш? — хмикнув Крейг зауваживши, що навмисно дівчина відповіла не на всі його питання, — І що тебе змусило вирушити в дорогу самій? Тим паче, що ти не місцева, — Він зробив коротку паузу перш ніж промовити чи не найголовніше питання, — Хто ти? І що робила на моїх землях?

— Я… я проста дівчина, — її очі спершу злегка округлились, а тоді затуманились й з них скотились сльози, — Дозвольте мені піти, — практично прошепотіла злегка похитуючись.

Подумавши, що дівчина знову зімліє Крейг підхопив її за лікоть й дівчина миттєво підвела на нього погляд. І чим довше вона дивилась на нього, тим більш безпечним та привабливим він їй здавався. А що, якщо…?

— У неї зламана рука й, схоже зламане ребро, — промовила врешті знахарка. Знаючи похітливу натуру лерда вона не могла не помітити як він дивиться на незнайомку. Та, власне, й дівчина попри свій стан задивлялась на Крейга, — Їй би відпочити кілька днів, — врешті зітхнула знахарка відчуваючи, що дівчина не така вже й проста, як здавалось на перший погляд.

— Ну от, — промовив Крейг приховуючи роздратування від того, що дівчина так і не відповіла чому так поривається піти, — Ти мусиш залишитися аби вилікуватися. Тобі принесуть поїсти. Але, ти мусиш розповісти мені все. І зауваж, від цієї розповіді залежить те, як я відноситимусь до тебе: як до злочинниці чи як до жертви.