1

Крейг підвівся з імпровізованого ліжка та за звичкою швидко одягнувся. Зброя, яку ховав за пояс, тихо ляснула пробуджуючи дівчину, яка дрімала поряд.

— Уже йдеш? — промовила чорноволоса красуня потягуючись.

— Скоро світанок, — промовив наче пояснюючи причину того, що йде.

— Але ж ти прийдеш вдень? — Селія блимнула білосніжною посмішкою. Крейг подумки відмітив те, що попри юний вік вона нагадує досвідчену звабницю.

— Для чого?

— Ну як же… Поговорити з батьком… Адже він планує зовсім скоро від’їжджати, — зваба на обличчя змінилася розгубленістю. Здавалося, дівчина не очікувала таку відповідь.

— Я не збирався з ним говорити. Як йому потрібно буде він сам прийде, — відрізав Крейг. Звісно, розумів до чого хилить молодиця. Та все ж вдав протилежне. Лиш подумки відмітив, що пора шукати їй заміну.

— А коли ти знову прийдеш? — намагаючись вхопитись за останню соломинку, Селія сіла навіть не думаючи про те, аби прикритися.

— Не скоро, — й помітивши як скривилась молодиця, додав, — Ну-ну. ти ж пам’ятаєш що я говорив коли ми зустрілись? — дівчина кивнула, — Ну от, час прийшов.

Не прощаючись він відійшов від місця, де сиділа Селія, жодного  разу не обертаючись та свиснув свого коня, що пасся неподалік. Запригнувши на нього рвонув вперед.

До замку було недалеко й вже за пів години він прямував коридором до власних покоїв. Пірнувши під поліг, впав на ліжко й відразу ж заснув. Та поспати вдоволь не вдалось. Десь за дві години в замку почувся лемент й в покої лерда поспішно увійшов юний хлопчина, який слугував йому за зброєносця та виконував різні дрібні справи.

— Лерде! — мало не заволав відкриваючи поліг.

Крейг скривився, адже сьогодні планував відіспатися і Джеймі чудово це знав.

— Чого тобі? — невдоволено буркнув повертаючись на спину. Після нічного гуляння голова нещадно боліла й мучила спрага. Якби ж то його ніхто не турбував найближчі кілька годин! Він би почув себе значно краще.

Джеймі перемнувся з ноги на ногу наче вагаючись чи варто говорити про причину свого приходу. Та нові крики внизу замка змусили його повідомити те, чому він прийшов.

— Там прийшов головний цих кочових диваків.

— І? Що тут такого? — Крейг не відразу зрозумів про кого говорить хлопчина. Той, перш ніж продовжити говорити, оглянувся на двері.

—  Він вимагає аби Ви негайно з’явились перед ним. Ще щось кричав, але на своїй мові. Ніхто не розуміє слів, але вони здаються погрозами. Та й налаштований він не зовсім дружелюбно.

Крейг зітхнув. На початку літа на територію його клану увійшов кочовий народ, що відрізнявся від шотландців. Крейг дещо чув про них, але це була його перша зустріч з ними. Їх вождь, барон, попрохав дозволу зупинитись на території клану Мюрей. На перший погляд цей клан не виглядав ворожим, тож Крейг погодився. Ба більше, налагодив стосунки із їх бароном, як вони називали вожака, Рафаелем. За все літо він був в замку разів два-три. І то це було на запрошення Крейга. Судячи зі слів Джеймі  саме Рафаель зчинив у замку лемент. Що його спонукало до цього Крейг не розумів. Та що б це не було, йому така поведінка не подобалась. Зрештою, ніхто крім нього, не має права кричати в цьому замку.

Вибравшись з ліжка підійшов до столу де стояв  в якій була прохолодна вода та занурив туди обличчя. Випроставшись витер його рушником, що лежав поруч. Увесь цей час хлопчина слідкував за кожним рухом Крейга. Для нього лерд був взірцем в усьому й він мріяв про те, аби стати таким же сміливим воїном як лерд Мюрей.

— І чого ти звів лемент? — замість привітатися запитав Крейг спускаючись до зали. Рафаель і далі щось викрикував на своїй мові в перемішку із шотландськими словами. Вартові не пропускали цигана далі, ніж центр зали.

— Ґаджо! Ти навмисно мене уникаєш? — рявкнув Рафаель щойно вгледів Крейга. Його обличчя спотворила гримаса гніву. Очі наповнилися ненавистю, а ніздрі роздулися. Однак Крейг на його гнів не реагував. Численні бої навчили: чим сильніше противник хоче показати свою перевагу, тим слабшим він є. Просто потрібно зачекати.

— З чого б мені тебе уникати? — прогримів Крейг. В його голосі прозвучали владні нотки. Однак Рафаель не здавався.

— Може через те, що ти не маєш ні совісті, ні гідності? Після того, як ти вчинив, ти мав би прийти до мене. Відповісти за вчинок. А не забратися геть!

Крейг поволі оглянув Рафаеля з ніг до голови. Той хоч і був нижчого зросту й навряд чи володів мечем та все ж мав сильний дух та сміливість. І лиш через це Мюрей не звелів вишвирнути нахабу зі свого замку та землі.

— Твої звинувачення надто гучні аби я лишив це просто так. Ти, хоч і приїжджий та все ж достатньо часу живеш на моїй землі, аби зрозуміти як живу я та мій клан.

— Гучні? — Рафаель смикнув вустами наче бажаючи розсміятись та різко стримавшись стиснув їх. Все ж тон лерда та насуплені обличчя його воїнів змусили барона говорити інакше, — А якими вони мають бути, якщо через тебе моя донька приречена на погибель?

Що ж. Схоже Селія вирішила діяти через батька. Попри те, що сама запропонувала “розважитися”. Крейг склав руки на грудях й повів бровою. На вустах з’явилася лукава посмішка.