Розділ 9

Кожен крок до академії вимагав неймовірних зусиль. І тільки сила духу ще тримала Асмару при свідомості. Вона тихенько стогнала, зціпивши зуби, але насправді їй хотілося вити від болю. Кляті п’явки вп’ялися міцно, і як вона не намагалася скинути їх — здавалося, після кожної спроби вони лише сильніше вгризалися в ніжну, понівечену шкіру та безжально били струмом.

Вона кинулась чимдуж, бо сили покидали. Але їй не хотілося впасти серед сотень чужих, недружніх очей. Асмара увірвалася до академії наче буревій, розкидаючи адептів, що стояли на заваді. Минула хол і кинулась на сходи, на другий поверх — до святилища цілителів. Однак не встигла піднятися, як її на сходах оточили гобліни-домовики. Асмарі й так було погано й тяжко рухатись, вона вже мріяла звалитись на койку до цілителів, аби ті бодай щось зробили, аби стало легше.

Але на заваді стали домовики.

І це було ой як недобре.

Чому?

Ви їх бачили? Гобліни-домовики — це не ті милі створіння на штиб маленьких добрих дідусів, що все довкола прибирають і котрим залишають печиво з молоком на ніч…

О ні. Це страшні, потворні гобліни, прив’язані до місця. Так, так — вони не служать людям. Вони дбають лише про територію. І їх зовнішній вигляд лякає неабияк: тьмяно-зелена шкіра, довгі непропорційні тілу м’язисті руки та худі ноги, мішкуватий одяг, що колись був білим, але від щоденної тяжкої праці став сірим, передник на пузі весь у дірках. Але найстрашніше — це завжди зіщулений злий погляд і моторошна широка посмішка від вуха до вуха, крізь яку стирчать гострі, подекуди надломлені, прогнилі зуби.

І якщо ці створіння з’являються перед тобою — чекай неприємностей. Бо зазвичай вони ховаються в тіні, роблячи свою брудну роботу.

От тільки Асмара й подумати не встигла, чим прогнівила цих домовиків, котрих був десь з десяток, як вони оточили дівчину… зашипіли, загарчали на неї, деякі засичали, а найбільш сміливі ще й розги дали посмакувати.

— Ай! Та може досить вже знущань?! Що за день такий… — простогнала Асма. Складалося враження, що халепа чатує на кожному кроці. Куди не глянь чекають  неприємності. Це вдача в неї така чи академія така проклята?

Асмара не знала. Але повернутися додому все одно не могла. Всього лиш рік витримати — а потім стане легше. Магія не прокинеться, від неї всі відстануть, нічого не будуть очікувати, і вона нарешті спокійно зітхне. Бо далі так жити… то краще плаха.

Але й до тієї "плахи" треба дожити. А судячи із палаючих жовтих очей, розправа вже настала. І тільки зараз дівчина зрозуміла, що зуміла вічно невдоволених і злих гоблінів-домовиків розсердити ще більше.

Мамо-мамо… вона через біль забула елементарне. Усі ж знають: ці істоти не терплять бруду. А вона рознесла болото по всьому холу, ще й на сходах залишила. Бруд був болотяний, і вона сама була вся в темних плямах. А ще з неї капало, залишаючи грязюку — а п’явки не відпадали.

— Бруд! Бруд! Нечиста! Занесла бруд! — домовики, хоч і малі, але так дружно і моторошно скандували, що Асма впала на сідниці і прикрила руками очі. Бо ті хижі, злі посмішки нічого доброго не віщували, в лиш налякали.

Мить — і Асмара опинилася в душовій на першому поверсі. Там, де вчора ввечері мала видіння… Але зараз усе було по-іншому.

 Домовики розірвали на ній сукню, вилили відро рідкого мила, а щітки, що з’явилися просто з повітря, почали грубо драїти її. Мабуть, кухарки й посуд ніжніше миють, ніж ці гобліни знущались з неї. Грубі щітки дряпали шкіру, але завдяки їх рухам п’явки відлітали або гинули. На їх місці з’являлися невеликі опіки — там, де впивалися п’явки. І при контакті з водою опіки пекли вогнем. Асмара від болю вила й кричала.

У душових було повно хлопців. Добре, що всі кабіни були закритими, і підглядати ніхто не міг: вони були високі, а на кожній стояв магічний блок — відкрити чи закрити міг лиш той, хто зайшов у порожню кабіну.

Тож за честь Асма не хвилювалася. Але переживала, як домовики ще віддячать їй за бруд. А те, що вони щось вигадають — сумнівів не було. Вони жорстокі й злопам’ятні. То шнурки зав’яжуть, то відро крижаної води зранку виллють… І зробити це можуть, бо до її кімнати їх не допускають — так їй по секрету розповів Родерік Густобровий, добріший гном на землі. Тож Асмарі, на відміну від інших адептів, доведеться самій пробиратися в кімнаті. Але дівчина не засмутилася — так навіть краще. Її маленька кімнатка на горищі буде місцем відпочинку, зцілення, виплеску болю й сліз. І ніхто не засудить за хвилину слабкості.

Асмара хотіла якнайшвидше піти до кімнати і просто відпочити. Але спочатку — витримати тортури та навідатися до цілителів…

Дідько, вона ж забула про відпрацювання!!!

Догана висіла над нею — і було б за що?!

Вона ж не винна. Але кого це хвилює…

Злість закипіла в крові. Хоч була слабка, пригнічена й засмучена — але це не привід залишити все, як є. Вона щось вигадає. Провчить поганців. Може не зараз — але не забуде.

Поки Асма поринула у думки, звикнувши до жорстких щіток, з’явився новий вид тортур. Так голосно і пронизливо вона ще ніколи не кричала. Волосся теж було у бруді: скуйовджене, з водоростями, заплутане. З’явилися гребінці — і як узялися розчісувати ковтуни, то біль був такий, що Асма гадала: мозок зараз назовні вилізе.

Коли тортури закінчилися, її грубо витерли рушником, котрий одразу ж зник, а їй на голову звалилася нова форма академії. У всіх однакова: сіра сорочка, чорний жакет, чорні штанці, високі черевики на зав’язках, теплий плащ для практик на вулиці — все ж осінь на носі, тепло оманливе — і шапка.

Бодай дали щось вдягти. Добре, що не голою йти. Асма крехтячи вдяглася і вийшла з кабіни.

Там її вже очікував Лукас. Його стурбовані очі ковзнули по відкритих ділянках шкіри, і він обурено зацокав язиком.

— Залишив тебе лиш на годину — і он що сталося… — він доторкнувся до її щоки, де була пляма від опіку. Асма зашипіла, і Лукас швидко прибрав руку.

Винувато глянув і прошепотів:

— Пробач.