Розділ 7

Розділ 7. Правда, якої не мало бути

Дощ не припинявся третій день поспіль.

Але їм вже було все одно.

Богдан і Мілана мовчки йшли знайомою дорогою до заброшеної будівлі. Тепер вона не здавалася таємничою — вона стала частиною їхньої реальності, яку вже було не змінити. Їм більше не було страшно. Лише порожньо.

— Якщо знову знайдемо щось дивне — я вже не здивуюсь, — пробурмотіла Мілана.

— Нам потрібен той другий підвал. Без нього — ми нічого не дізнаємось.

Вони довго шукали. Кожен кут, кожну тріщину. Нарешті — за старими полицями в глибокій кладовці — знайшли люк. Інший. Іржавий. Трохи менший, з символом, схожим на око.

— Це він, — тихо сказав Богдан.

Але… янголів не було.

Жодної статуї. Жодного шепоту, жодного руху. І саме це було страшно. Тиша стала гіршою за будь-які крики.

— Вони зникли? — запитала Мілана.

— Чи, може, готуються…

Вони відкрили люк і спустилися вниз. Сходи вели глибше, ніж попереднього разу. Темрява була глибшою, повітря — ще важчим. Щойно обидва ступили на підлогу підвалу, люк різко захлопнувся за ними з таким гуркотом, що здалося — весь світ замикається.

— Ні! — Мілана смикнула люк — марно.

Богдан підніс ліхтарик до стіни — і там був напис. Недбало, великими чорними літерами:

> "Правда цього місця — існує ЧОРНИЙ ЯНГОЛ.
Він контролює звичайних янголів.
Їхня суть — забирати людей від правди.
Якщо ти читаєш це — ти вже дізнався.
І, можливо, ти вже не вийдеш звідси."

Мілана різко обернулась.

— Нам треба тікати!

Та було пізно.

Люк не відкривався. Світло почало моргати, а потім зовсім згасло.

І з темряви — вийшов ЯНГОЛ. Але не той, що з каменю. Він дихав. Його обличчя було закрите чорною тканиною, а з-під неї текла чорна рідина.

У руках він тримав аудіокасету.

— Що… це? — Богдан злякано відійшов назад.

У підвалі стояв старий телевізор з касетним програвачем. Наче спеціально залишений для них.

Янгол вставив касету.

Екран загорівся, і звучав хриплий, змучений голос:

> "Це ще не повна правда.
Вся історія цього міста, цього зла — прихована у торговому центрі.
Торговий центр 1988.
Ви більше не зможете дізнатись правду.
Але я можу передати листівку вашим друзям.
І вони, можливо, розгадають, чому ви пропали…
...бо ви зараз зникнете."

— Ні! Ми не хочемо! — закричала Мілана. — Ми не згодні!

Та позаду них вже стояли дві статуї янголів. Вони з’явились беззвучно, і вже простягали руки.

Янголи доторкнулись до їхніх плечей.

І…

Богдан і Мілана пропали. Назавжди...