Таємниця роду

— Ти знаєш, чому моя бабуся, так і не змогла повернутися до свого колишнього життя? — промовила стара Елізабет до покоївки, немов роздумуючи вголос. У її очах промайнув блиск, як тінь болю, що став її тягарем на все життя. — Вона повернулася з Парижа з листом про виправдання. Та водночас… вона повернулася вагітною, — промовила Елізабет, пригадуючи розповідь Агнес і як ця новина спалахнула містом, немов лихий гомін.

Покоївка затамувала подих, наче передчуваючи жахливу істину.

— І як ти гадаєш, хто був батьком Ізабо? — тихо запитала Елізабет, свердлячи її поглядом.

— Невже… отець Ґійом? — ледь чутно запитала покоївка.
Елізабет кивнула, а її погляд наповнився давньою, гіркою скорботою.

***

Агнеса лежала на холодній кам'яній підлозі тюремної камери. Її обличчя було подряпаним, руки — скривавлені від ланцюгів, а розум — спантеличений. У розпачі вона навіть не усвідомлювала, що ця ніч змінить її долю.

Кроки отця Ґійома відлунювали в коридорі, мов наближення хижака. Його тінь простяглася на мокрий камінь крізь решітки дверей. У руках він тримав шматок хліба та кухоль води. Агнеса підвела голову й помітивши його обличчя у світлі смолоскипа, глянула йому прямо у вічі.

— Я прийшов... — його голос був спокійним, наче її страждання були буденністю для нього.

— Не прикидайся, отче Ґійоме, — прохрипіла вона. — Ти тут не для добра. Ти хочеш зламати мене, як інших. — У її очах блищав виклик.

Ґійом завмер на мить, в його погляді промайнула пам'ять про ту юну дівчину, яку він зустрів на паризьких вулицях.

— Я пам'ятаю, як ти приїхала до Парижа… Ти була такою вродливою, — він замовк, ніби його слова здавалися чужими навіть йому самому.

Агнеса лише здригнулася — його солодкі спогади були нічим іншим, як лицемірством. Вона відчула, що за його спокоєм ховається тінь страху перед тим, що він зробив.

— Не прикривайся минулим, Ґійоме, — її голос став гострим, як лезо. — Це не змінить того, ким ти є. Скільки ще душ ти приречеш на пекло заради свого "порядку"?

Ґійом повільно підійшов ближче, а його обличчя набуло виразу, схожого на маску.

— У мене є для тебе пропозиція, Агнесо, — його голос був темним, мов ніч. — Я можу звільнити тебе. Але ти повинна підкоритися.

Агнеса поглянула йому прямо в очі, намагаючись зрозуміти, чи це черговий обман.

— Підкоритися? — з іронією перепитала вона. — Що це означає? Віддати свою душу тобі, отче?

Ґійом нахилився ближче і його голос шипів, мов зміїне шипіння:

— Ніхто не повинен знати про нашу угоду. Я дам тобі свободу, але ти мусиш зникнути і ніколи не згадувати про те, що сталося. У світі таких, як ти, чекає лише кара. Але якщо підкоришся мені, зможеш бути вільною і виховати свою дитину.

Агнеса глянула на нього і в її очах блищали гнів і відчай. Вона розуміла, що свободи не буде. Згода з Ґійомом означала підписання вироку для себе і її ненародженої дитини.

— Добре, Ґійоме, — прошепотіла вона з ненавистю, дивлячись у його темні очі. — Я підкорюся. Але знай, що цією угодою ти прирікаєш себе. Душі, як моя, повертаються не для спокути, а для помсти тих, хто зрадив їх.

Ґійом на мить завмер. Він відчув, як холодний страх проник у його серце. Він знав, що подібна угода не мине без наслідків і що тіні минулого, можливо, колись знайдуть його.

Так вони уклали свою зловісну угоду, де відчай переміг над надією, а гординя — над покорою.