69

Будинок, який, на думку Годфрі, я мала б знайти за запахом, стояв першим по ліву руку серед таких самих. Дорога вулиці була брукованою. Раніше я любила, коли м'яка підошва моїх чобіт торкалася каменю, сповіщаючи округу характерним звуком. А ще я любила ходити навшпиньки, і дорожнє покриття не допомагало мене розкрити. Прокрадатись я вміла скільки себе пам'ятаю. 

Нині було зовсім по-іншому. Деформовані нижні кінцівки були схожі на вовчі лапи, але набагато масивніші. Чобіт на мій розмір звичайно ж не знайшлося, тому довелося тупотіти босоніж. А тому дотик до холодної бруківки не викликав нічого крім дискомфорту та туги за минулим життям.  

Спочатку входити до будинку було страшно. Але запах привів мене саме сюди. Тому я прокралася до ґанку і зазирнула у відчинені навстіж двері.

Виявила там королівського алхіміка, і на душі відразу полегшало. Креннан Аранос про щось розмовляв з Гвен Армстед і Деррінгтоном. Перша продавала продукти на Торговій площі у столиці. А ось Деррінгтон мав славу майстра на всі руки, який, між іншим, теж став воргеном. І це додало сміливості. 

Я пішла вперед, минаючи сходи на ґанку. Дошки під вагою тіла воргена жалібно рипнули, видаючи мою присутність. Усі троє миттєво затихли й повернули голови на мій бік. 

Замість привітання Аранос, побачивши мене,  вигукнув:

— Спрацювало! — чоловік розплився в посмішці. — Хвала світлу, спрацювало!

І тут до мого, затуманеного зіллям і довгим безпам'ятством, розуму дійшло головне: відпускаючи мене, звільняючи від колодок, вони не були впевнені, що я не нападу. Годфрі на свій страх і ризик звільнив мене. Тому й тримав напоготові зброю. Тому й погрожував. Ці люди, попри все вчинене мною, попри те, ким я стала, досі довіряли мені. І від усвідомлення цього моє серце забилося частіше. 

Я хотіла усміхнутися алхіміку, але вчасно згадавши, як виглядаю зараз, вирішила цього не робити.  Не лякати чоловіка. Не те щоб я вважала його слабаком, але добре пам'ятала, з лап якогось жаху витягла його кілька днів тому. Або часу минуло більше…

Гвен та майстер привітали мене кивками. А Аранас заговорив:

— Так, наскільки нам відомо, — зітхнув він, — наслідки прокляття неможливо зняти повністю. Однак за допомогою лікування ти зможеш контролювати свій розум та тримати звіра на прив'язі.

Ти не уявляєш, які ми раді бачити, що ліки тобі допомогли! — його очі сяяли. — Зазвичай мені вдається вилікувати тих, хто тільки нещодавно заразився. Тепер ми повинні продовжити курс лікування, — вираз його обличчя став серйозним, всі веселощі злетіли. — Якщо, звичайно, ти хочеш обернути ефекти прокляття. 

Він замовк, уважно дивлячись на мене, ніби чекаючи відповіді. І тільки після мого ствердного кивка продовжив:

— Для нової порції ліків мені знадобиться есенція мандрагори. На щастя, на південному заході від міста, під навісом ще залишилися ящики з цим зіллям. Знайди скриньку та принеси мені, будь ласка. 

— Добре, — прохрипіла у відповідь я, — скоро повернуся, — і покинула будинок.