66

Коли перед очима прояснилося, а світ навколо набув чітких обрисів, я виявила, що з обох боків від короля стояли Креннан Аранас, королівський алхімік, і лорд Годфрі.                                                                                                                                                                                                                                      

Я спробувала посміхнутися, і відразу облишила цю витівку. Тепер я не людина, і моя посмішка схожа на вискал.                                                                                                                                                                                                                                                                                             

Проте, схоже, Генн Сивогрив оцінив мої старання і зробив крок уперед. Годфрі смикнувся його зупинити, але король тільки відмахнувся.                                                                                                                                                                                                                                                                           

— Потерпи трохи, — замість привітання промовляє Сивогрив, — скоро я тебе витягну.                                                                                                                                                                                                     

Він замовк на мить, роздивляючись моє обличчя. Точніше морду. Тому що, хоч до мене і повернулася свідомість людини, і я зараз відчуваю світ набагато глибше, ніж просто на первісних інстинктах, але тіло моє залишилося тим самим. Я ворген. Я стала однією із них. І дороги назад немає.                                                                                                                                                                           

— Тобі приготували таку дозу ліків, що вистачить звалити коня, — продовжив король свою промову. — Але я впевнений в тому, що роблю зараз, бо знаю, з якого тіста ти зроблена. Ти витримаєш, і все буде добре. Просто вір мені. Я добре розумію, через що тобі довелося пройти.                                                                                                                                                                                                                               

Я дивилася в очі барви безхмарного неба, такі схожі на ті, які любила колись у минулому житті. Далекому та давно втраченому. І вірила. Вірила кожному його слову. 

Не знаю як, але король зрозумів мене. Кивнув і пішов геть. Креннан окинув мене повним надії поглядом і поспішив за королем. 

Залишився Годфрі. Але я не хотіла дивитися йому у вічі. Втім, як виявилося, вельможі цього й не потрібно. 

— То, значить, ліки Креннана тебе не прикінчили, — гмикнув лорд. — Треба ж. Я ніколи не применшував твої можливості. Однак ти навіть здивувала мене. 

У його голосі мені почулася похвала, і я з подивом дивилася на чоловіка. 

— Говорити можеш? — напевно, втомившись спілкуватися з самим собою зажадав Годфрі, — ну ж бо, спробуй. 

Я зітхнула, згадуючи, як це робиться. 

— Що… — пролунало хрипко і на тон нижче, ніж мій колишній голос. — Що сказати? 

Слова далися важко. Раніше мій голос тихо шелестів. А тепер у ньому ковзали рикливі нотки. Я не знала, чи подобається мені ця зміна, чи ні. Але з огляду на те, що я перетворилася на одне з чудовиськ, від яких захищала співвітчизників, роздумувати над такою дрібницею як голос не хотілося зовсім.