60

Високо над нашими головами сяє красуня місяць. Її примарний вигляд навіює тугу. Вона дивиться з докором на нас, ніби ми винні у тому, які є.                                                                                                                                                                                                                                                                          

Наче не через неї ми несемо в собі біль і тугу нашого бога.                                                                                                                                                                                                                                           

Чудесна і жорстока богиня місяця не знає, що таке жалість. Для неї всі рівні і все рівне. Місяць світить усім — і лиходіям, і жертвам.                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

Я припала до землі, ховаючись у кущах. Вдихнула чудовий запах опалого листя та вологого лісового покриття.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

Запахи лісових мешканців змішалися, і я намагаюся виділити один із них. Той, який мені потрібен.                                                                                                                                                                  

Я голодна. А там попереду моя здобич.                                                                                                                                                                                                                                                                       

Він пахне смачно і від передчуття зустрічі у мене виділяється слина. Уява малює чудові криваві картини. Я ніби наяву відчуваю на язику смак його плоті. Немов жадібно п'ю його кров і ніяк не можу насититься.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

Взагалі, на смак вони не дуже. Я волію дрібну здобич, вона смачніша. Однак цих великих простіше зловити. Вони не вміють швидко бігати на своїх незграбних двох ногах, лазити по деревах та літати. Вони не мають гострих копит і пазурів. Хіба що вогняні ціпки, але й ті є далеко не у всіх.                                                                                                                                                                             

У цього точно немає.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     

Я відчуваю його запах і знаю, що він не зможе захиститись від мене. І навіть не підозрює, що я йду слідом.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      

Чую далекий гавкіт попереду. Іноді з двоногими ходять схожі на нас звірі. Вони слабкі, якщо поодинці, але небезпечні, коли їх багато. Зараз вони далеко, тому боятися нічого.                                                                                                                                                                                                                     

Знову втягую в себе повітря. Ватажок буде злий на мене. Він забороняє йти так далеко від зграї. Але я чомусь певна, що ніколи не визнавала встановлених правил.                                                                                                                                                                                                                     

Ось і зараз я не хочу коритися. Не люблю силу, особливо якщо вона походить від самців. Не хочу визнавати їхню владу над собою.                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

А ще я хочу їсти. Жахливо хочу їсти. А ватажок змушує голодувати. Вчить нас смиренності та самоконтролю. Що це таке, я гадки не маю.                                                                                                                                                                                                                                                                         

Але він розумний. І він це все знає. А я, напевно, була не надто розумною в тому, минулому житті. До того, як Голдрінн покликав мене.                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

Втягую повітря втретє. Встаю на дві ноги і спираючись на стовбур дерева рукою. Довгі пазурі злегка дряпають кору, залишаючи мітки.