56

Після цих його слів почалася страшна метушня. Воргени збиралися в більш-менш злагоджені загони і рушали до собору групами. Гармати з гуркотом давали залпи. Усі, хто мав рушниці чи іншу вогнепальну зброю, теж цілилися у нападників.                                                                                                                                                                                                                                                                                                

Це допомагало. Але не надовго. До того моменту, як наступна група монстрів кидалася до нас.                                                               

Скільки ж їх породили магія та божевілля Аругала? Питання, яке мучило мене вже кілька днів.                                                               

Насправді я знала на нього відповідь. Але боялася зізнатися в цьому самій  собі. Тому й вирушила сюди з Краулі. Бо знала — нема мені більше місця серед людей. І поки я при здоровому глузді, повинна намагатися допомогти своїм співвітчизникам. В останній раз.                                                                 

Адже я бачила їх. І уривки одягу на їхніх  змінених тілах. До болю знайомі уривки одягу. Чи пам'ятали вони, ким були до перетворення? Навряд чи. Інакше не нападали б на тих, кого колись знали чи навіть любили.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

— Ми нормально прорідили їхню чисельність, — звернувся до мене Тобіас, перекрикуючи гуркіт і крики.                                                                                                                                                                                                  

Я подивилася на нього. Не могла зрозуміти, що я там взагалі робила. Вогнепальної зброї в мене не було, з гарматами майстерно справлялися інші. Не те щоб я зовсім непотрібна, просто моя майстерність перевіряється у ближньому бою. А тут я просто стояла і спостерігала, як Тобіас роздавав вказівки та командував.                                                                                                                                                                                                                                                                                                     

— У нас вистачить зброї, щоб вести громадянську війну місяць, — продовжував юнак. — Але ж закінчуються боєприпаси. Потрібно перегрупуватись, адже чисельність воргенів все ще зростає. Ходімо у собор і спитаємо в лорда, що робити далі.                                                                                                                                                                                                                                                                    

Не гаючи часу ми кинулися до собору. Лорд Краулі стояв біля вівтаря. І ми поспішили до нього.                                                                                                                                                                                      

Раніше я бувала у Соборі Світла. Мені завжди тут подобалося. І я приходила б частіше, якби могла. Тут я відчувала себе умиротвореною. І під захистом, як і усі парафіяни.                                                                                                                                                                                                                             

Чи захистить нас зараз наша віра? Чи милостиве Світло відвернулося від своїх недбалих дітей, залишивши монстрам на заклання? Скоро дізнаємось.                                                                                                                                                                                                     

Я посміхнулася своїм думкам. І почухала руку, що свербіла.