55

   — Вогонь! — Почула я і поспішила закрити вуха.                                                                                   

   Гармати, всі шість чудових гармат, вишикувані біля входу в собор, грюкнули. Цей гуркіт поглинув крики поранених воргенів і озвався брязкотом у вухах. Запахло порохом, паленим хутром та смертю.    

   — Доповідай! — розпорядився Краулі, ледве зістрибнувши з коня.                                                     

   І в цей момент мені стало соромно, що випещений лорд обыгнав мене в спритності. Я зістрибнула з коня і поспішила за ним.                                                                                                                          

   — Усі гармати прибули, — відразу відрапортував йому хлопець приблизно мого віку. — Ми тримаємо оборону, але воргенів стає дедалі більше.                                                                                                 

   — Бачу, — кивнув Краулі і відразу перевів погляд на мене. — Це Крістіана Вотс, а це, — він показав на хлопця, — Тобіас Містмантл. Познайом тут з усім її, — наказав він хлопцеві. — Як тільки стане спекотніше, відступайте до будівлі.                                                                                                       

   — Буде виконано! — відповів голосно Тобіас і Краулі пішов у бік собору.                                       

   Містмантл подивився на мене. Хлопець примружив очі, відверто мене розглядаючи. Я вирішила наслідувати його приклад. Він був високим і добре складним. Цілком ймовірно з заможної сім'ї, а може і бастард якогось велелюбного вельможі, надто вже вродливим був хлопець. Та й одягнений заможньо. Правда погляд надто чіпкий для його віку.                                                                                                

   — Чув про тебе, — нарешті заговорив він. — Не думав, що побачу когось із вашої братії тут.              

   — І де ж я мала бути зараз по-твоєму? — спитала, трохи схиливши голову.                                           

   — Там же де всі подібні тобі, — хмикнув він, — залишити місто однією з перших або щонайменше з біженцями.                                                                                                                                                  

   — І тут ми з'ясували, що розрахунки та аналіз поведінки інших людей не є твоїми сильними сторонами, — відповіла я в тому ж тоні.                                                                                                       

   На мить його суворий вигляд пом'якшав веселими вогниками в очах.                                                     

   — Я радий, що помилився, — зізнався він. — Нам не завадить зайва пара рук.                                     

І в цей момент я почула скрегіт. Потім гарчання. Тільки й встигла відскочити вбік, як на місце, де щойно стояла, приземлився ворген.

Монстра моя швидкість явно дезорієнтувала і я, вихопивши один із кинджалів з піхов, полоснула по беззахисно відкритій шиї. Хлинула кров. І пролунав постріл. Це Тобіас добив звірюгу.

— Зосередься! — сказав юнак, — вони йдуть.