54

   А далі все відбувалося надто швидко. Краулі вручив мені сумку із запальними мішечками.                 

   — Подарунок від Креннана Аранаса, — усміхнувся лорд і підморгнув.                                                  

   Королівський алхімік так тішився врятованим життям, що пообіцяв мені не залишитися в боргу. Однак я дуже сумнівалася, що цей засіб виділявся саме для мене. Адже я вже встигла одного разу спробувати цей чудовий засіб і добре знала, який він дієвий. І дорогий.                                                       

   Але я також знала і те, що на першому місці у нашого короля завжди були і будуть його люди. Його народ. Сивогрив не просто наш король. Він лідер нашого народу. І я горда служити короні за його правління.                                                                                                                                                  

   І маю намір продовжити службу за правління його сина, який згодом займе трон батька. Якщо виживу, звісно. Що навряд.                                                                                                                                          

   Я залізла на скакуна позаду Дарія і сказала, що готова. Він тут же хлиснув тварину і кінь помчав нас уперед. Я не встигла обернутися, хоч і відчувала погляди, що палили спину. Не до них було.            

   За кілька хвилин ми опинилися на вулицях, що ведуть у бік Собору Світла.                                     

   І тільки тепер, опинившись поза безпечним укриттям, з усіх боків оточеного барикадами, я зрозуміла, наскільки все погано. На пустельних вулицях міста воргенів було надто багато. Вони нишпорили туди-сюди, валялися на траві, щось винюхували, щось жували. Але варто було нам з'явитися в їхньому полі зору, як монстри кидалися в погоню.                                                                                                           

   — Вам нас не взяти, — прокричав Краулі, заливаючись сміхом, — паршиві звірюги!                           

   А я запальних мішечків не шкодувала. Підпалювала і кидала в звірів, що мчали на нами. Вони гарчали, вили, волали. І прагнули наздогнати нас.                                                                                       

   Якоїсь миті стало страшно, що ось-ось наздоженуть. Настигнуть і на шматки розірвуть.                      

   Я ніби відчувала їхнє бажання насититися плоттю. Моїм тілом. Загнати глибше ікла та пазурі. І ніби кривава пелена стала застеляти мій розум. Але варто було нам зупинитися біля Собору Світу, як наслання розвіялося.