54

А далі все відбувалося надто швидко. Краулі вручив мені сумку із запальними мішечками.                                                                                                                                                                                 

— Подарунок від Креннана Аранаса, — усміхнувся лорд і підморгнув.                                                                                                                                                                                                                         

Королівський алхімік так тішився врятованим життям, що пообіцяв мені не залишитися в боргу. Однак я дуже сумнівалася, що цей засіб виділявся саме для мене. Адже я вже встигла одного разу спробувати цей чудовий засіб і добре знала, який він дієвий. І дорогий.                                                                                                                                                                                                                                                      

Але я також знала і те, що на першому місці у нашого короля завжди були і будуть його люди. Його народ. Сивогрив не просто наш король. Він лідер нашого народу. І я горда служити короні за його правління.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

І маю намір продовжити службу за правління його сина, який згодом займе трон батька. Якщо виживу, звісно. Що навряд.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  

Я залізла на скакуна позаду Дарія і сказала, що готова. Він тут же хлиснув тварину і кінь помчав нас уперед. Я не встигла обернутися, хоч і відчувала погляди, що палили спину. Не до них було.                                                                                                                                                                                       

За кілька хвилин ми опинилися на вулицях, що ведуть у бік Собору Світла.                                                                                                                                                                                                                       

І тільки тепер, опинившись за межами безпечного укриття, з усіх боків оточеного барикадами, я зрозуміла, наскільки все погано. На пустельних вулицях міста воргенів було надто багато. Вони нишпорили туди-сюди, валялися на траві, щось винюхували, щось жували. Але варто було нам з'явитися в їхньому полі зору, як монстри кидалися в погоню.                                                                                                                                                                                                                                              

— Вам нас не взяти, — прокричав Краулі, заливаючись сміхом, — паршиві звірюки!                                                                                                                                                                                                    

А я запальних мішечків не шкодувала. Підпалювала і кидала в звірів, що мчали за нами. Вони гарчали, вили, волали. І прагнули наздогнати нас.                                                                                                                                                                                                                                                                    

Якоїсь миті стало страшно, що ось-ось наздоженуть. Настигнуть і на шматки розірвуть.                                                                                                                                                                                     

Я ніби відчувала їхнє бажання насититися плоттю. Моїм тілом. Загнати глибше ікла та пазурі. І ніби кривава пелена стала застеляти мій розум. Але варто було нам зупинитися біля Собору Світу, як наслання розвіялося.