50

Напевно, я мала злитися на Тесс, що вона збрехала мені про те, ким була насправді й тим самим зрадила нашу дружбу. І перший час так і було, під час зустріч із нею я надувалася, як черево ситого огра. Але минуло зовсім небагато часу, і я усвідомила, наскільки мені пощастило, що Тесс вирішила дружити саме зі мною. Що вона взагалі звернула на мене увагу і я стала однією з наближених, а не тією, кого в підсумку стратили б на шибениці.                                                                                                                                                                                                                                                                  

Я часто розмірковувала, як би склалася моя доля, якби я не була настільки моторною. Або якби Тесс тоді визнала б мене не вартою своєї уваги. І навчання, відповідно. Напевно, я б стала однією з тих дівчат, що заробляють на хліб, торгуючи тілом. Але я не була достатньо податливою і поступливою для такого ремесла. Найімовірніше, я б закінчила життя у якомусь підворітті, в калюжі власної крові. Або в п'яній різанині. Але мені й справді пощастило. Я змогла не просто вижити, а й набути майна, а також, що набагато важливіше — підтримки королівської сім'ї. Хоч і не явної. Для громадян Гілнеаса я все ще була поза законом. Але заступництво принцеси Тесс того варте.                                                                                                                                                                                                                                 

Тому-то принц і впізнав мене. Тому Годфрі й поводився саме так. На щастя, не багатьом вельможам було відомо, який я маю вигляд. Але моє ім'я вони вимовляли пошепки та з острахом. І, схоже, саме ці двоє чоловіків мене не боялися. І, найімовірніше, вони не боялися взагалі нічого.                                                                                                                                                                                                          

— Я залишуся, батьку, — сказав Ліам, вириваючи мене з купи спогадів.                                                                                                                                                                                                                           

Залишиться? От уже навряд чи це завдання для спадкоємця престолу.                                                                                                                                                                                                                          

— У жодному разі, — Краулі заперечно похитав головою, — король має думати зараз тільки про Гілнеас, а не сушити голову: живий його син, чи його вже вбито.                                                                                                                                                                                                                                        

Я зробила крок уперед, маючи намір запропонувати свою кандидатуру. Усе-таки у групи смертників із головорізом буде більше шансів, ніж без нього. А отже, я в справі.