46

 — Чи не захворіли ви, милий лорде? — Сказала я, сховавши розгубленість за посмішкою. — Здається, ви марите...                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

— Я здоровий і абсолютно серйозний, — холодно відрізав він.                                                                                                                                                                                                                                         

— А ось я в цьому не впевнена, — я потягнулася рукою, щоб доторкнутися до його чола і перевірити, чи, можливо, у нього й справді лихоманка.                                                                                                                                                                                                                                                                                

Дурний жест із мого боку, визнаю. Однак я не зуміла стримати цей порив.                                                                                                                                                                                                                            

Годфрі ж, на моє здивування, дозволив доторкнутися до свого обличчя. Не сіпнувся і навіть на мить прикрив очі. Я б сказала, що це досить безтурботно з його боку, з огляду на те, ким я є. Але небезпеки зараз від мене точно не було. Адже навіть якби в мене був привід убити вельможу, я не стала б робити це рано-вранці посеред міста, на площі, де багато людей.                                                                                                                                                                                                                                                     

Щойно переконалася, що лоб чоловіка цілком собі нормальної температури, хотіла прибрати руку. Але Годфрі не дозволив. Він перехопив мою кисть і стиснув у полоні своїх долонь.                                                                                                                                                                                                                      

— Переконалися? — Запитав він, усміхнувшись.                                                                                                                                                                                                                                                                     

— Може, у вас якийсь різновид холодної лихоманки? — Відповіла я, намагаючись звільнити руку, але не надто різко. — Бо якщо ви почнете ще й у коханні зізнаватися...                                                                                                                                                                                                                                         

— Та до чого тут кохання? — На його обличчі з'явилася вже звична мені маска насмішки. — Я пропоную вам укласти угоду. Цей союз буде вигідний нам обом.                                                                                                                                                                                                                                         

— Тобто фіктивний шлюб? — Поспішила уточнити.                                                                                                                                                                                                                                                                 

Ні, я не збиралася погоджуватися. Просто мені було дуже цікаво, яку вигоду в моїй особі бачить найбагатша людина в Гілнеасі.                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

— Жодної фіктивності, — на цих словах його очі недобре блиснули. — Я не маю наміру ухилятися від виконання подружніх зобов'язань, якщо в моєму домі буде така жінка.                                                                                                                                                                                                                                  

Тут я не стрималася і пирснула.                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

— Що вас дивує? — Чоловік стиснув мою долоню сильніше, припиняючи мої спроби звільнитися. — Ви сильна, розумна і гарна, — він зробив паузу. — До того ж подобаєтеся мені.                                                                                                                                                                                                                         

Здавалося, мої щоки порожевіли, уперше. Мушу зізнатися, що подібного мені ніколи й ніхто не говорив. Можливо, тому його слова зачепили так глибоко. І начебто нічого химерного, все просто. Але настільки відвертим здався мені холодний лорд, що це не могло не сколихнути в мені приємну хвилю тепла.                                                                                                                                                                               

На якусь мить здалося, що все навколо зникло. І загроза вторгнення живих мерців зі сходу. І напад на столицю воргенів, які невідомо звідки взялися.  І біженці, і плутанина навколо, і сморід від гарматних залпів і запеченої крові. І принц на білому коні. Ліам. Чоловік, з яким я провела ніч. Чоловік, який ніколи не зможе стати моїм.