45

Ніби я сама не знаю! Я що, виглядаю повною дурепою в його очах? Зараз мені нестерпно захотілося подивитися йому в очі. Ці холодні сірі вири, які він ховає за скельцями круглих окулярів.                                                                                                                                                                                           

Я різко розвернулася, практично впершись у лорда. Ми застигли ніс до носа. Він стояв й посміхався, явно відчуваючи свою перевагу.                                                                                                                                                                                                                                                                                               

Чоловік був вищим за мене і більшим, але голову тримав опущеною, тому свою мені майже не доводилося задирати.                                                                                                                                                                                                                                                                                                         

— Не хвилюйся, Вінсенте, — я розтягнула губи в недобрій посмішці, — я не збираюся ставати твоєю королевою.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

Я очікувала будь-якої реакції, будь-яких слів у відповідь на свою зухвалість. Але тільки не того, що почула.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       

— А як щодо того, щоб стати моєю дружиною? — запитав лорд і посмішка сповзла з його обличчя.                                                                                                                                                                           

Він дивився на мене серйозно й, вочевидь, чекав відповіді. А я оніміла. І якби ми й справді грали в якусь дивну гру, з не до кінця зрозумілими мені правилами, то він би зараз точно вирвався на кілька кроків уперед.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            

Здавалося, я забула слова і як узагалі розмовляти. Але мозок міркував. Думки мчали неконтрольованим потоком, як скажений кінь. І якби цими самими думками можна було б обмацати людину, то саме це я і робила.                                                                                                                                                                                                                                                                                                  

Лорд Вінсент Годфрі був уже не молодою людиною, як принц, наприклад. Але ще далеко не старим. Молодший за того ж Краулі. Високий, і при цьому не щуплий, а досить широкий у плечах.                                                                                                                                                                                                    

І Годфрі можна було б назвати привабливим, якби не гордовитий вираз обличчя, що був його незмінною маскою, байдуже, усміхався він чи злився.                                                                                                                                                                                                                                                          

У сірих очах був явно помітний гострий розум. А ще хитрість і підступність. А ці якості в інших я поважала, і не важливо, був це друг чи ворог.                                                                                                                                                                                                                                                                     

Говорили, що Вінсент казково багатий. Але ця інформація цікавила мене найменше. Адже не збиралася я за нього заміж насправді!