44

Зробивши кілька кроків уперед, я помітила короля Сивогрива, який сидів на білому скакуні. А поруч і його сина. При погляді на принца в мене здригнулося серце. Це було настільки відчутно, що я навіть спіткнулася. І знову рука нестерпно засвербіла. А ще відчула прилив злості. Який, утім, зник так само швидко, як і з'явився.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

Я миттю поспішила себе заспокоїти. Не можна давати волю почуттям. Не з ним. І тим паче не зараз. А можливо, слушний момент ніколи й не настане. Швидше за все, не настане.                                                                                                                                                                                                                  

Я ніколи не витала у хмарах. Навіть у дитинстві, тверезо оцінювала своє майбутнє, яке з часом, звісно, стало справжнім. У моєму житті було багато крові, отрут, зрад, убивств і холодної зброї. І жодного кохання. Ніколи. І не буде.                                                                                                                                                                                                                                                                                              

У моєму серці знайшлося місце ніжності, яку я відчувала до сиріт із притулку, в якому виросла. Вдячності, яку відчувала до Лорен Приховайки, як до тієї, що замінила мені матір і навчила всього, що знала. А також відданості, яка цілком належала принцесі Тесс Сивогрив. Але ніколи не було місця коханню. І не буде.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       

— За твої заслуги, — почула я голос Годфрі за спиною. — Королівське подружжя, мабуть, дарує тобі якийсь титул, — він гмикнув. — Ну і, звісно ж, землі у володіння. Не багато, але якомога далі від столиці. Можливо, по сусідству з Краулі, — лорд видихнув.                                                                                                                                                                                                                                                         

Він стояв надто близько, я буквально відчувала, як його дихання осідає на моїй шкірі й одязі. На волоссі. Я відчувала його близькість кожною клітинкою свого тіла. Але при цьому він не торкався до мене.                                                                                                                                                               

— Хоча ні, — продовжив вельможа після паузи, — навряд чи король допустить таке сусідство. Ти та Краулі, — він замовк, немов добираючи слова, — надто молоді, гарячі й не боїтеся відстоювати те, у що вірите. Але не це головне. А те, що в столиці тобі залишитися не дозволять. Бо жодних подвигів і титулів не достатньо для того, щоб сирітка стала парою принцу. А вже тим паче королевою.