40

— Принце, — пискнула я.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                

І миттю схопилася на ноги, геть-чисто забувши, що без взуття. Добре, що волею випадку голі ступні торкнулися приліжкового килимка, а не холодної підлоги.                                                                                                                                                                                                                                                    

Я завмерла і приголомшено витріщилася на гостя, що увійшов. Що йому потрібно від мене в цей час? Невже щось сталося?                                                                                                                                                                                                                                                                                                             

— Тихіше, — Ліам приклав палець до своїх губ, — ні до чого, щоб хтось знав, що я тут.                                                                                                                                                                                                    

Він за кілька кроків подолав кімнату та опинився поруч. Зупинився так близько, практично ніс до носа.                                                                                                                                                                              

— Ваша високосте, — звернувся я пошепки, а принц одразу перебив мене:                                                                                                                                                                                                                             

— Давай зараз без титулів, — усміхнувся він. — У мене є ім'я.                                                                                                                                                                                                                                         

Я кивнула, висловлюючи всім своїм виглядом готовність його вислухати. Проте, як з'ясувалося вже за секунду, він розмовляти не збирався. Ліам зовсім не для цього прийшов. Чоловік піддався вперед, його обличчя завмерло надто близько до мого.                                                                                                                                                                                                                                                                                 

— Завтра кожен із нас може померти, — прошепотів він мені в губи і потягнувся за поцілунком.                                                                                                                                                                                        

Я розгубилася. Його губи, теплі і м'які, своїм дотиком миттю запаморочили мені голову. Я відповіла на поцілунок спершу несміливо, а потім все більше смакуючи.                                                                                                                                                                                                                                                 

Ліам обхопив мене руками і притиснув до себе. Я ледь не задихнулася від відчуттів, що накотили, і дозволила собі обійняти його у відповідь. Думки розбіглися в різні боки. Всі. Окрім однієї: почуття небезпеки зіграло з ним злий жарт, і тепер принц прагнув відчути себе живим, а я просто виявилася найдоступнішим варіантом.                                                                                                                                                                                                                                                                                                          

Тому я зібрала всі сили, що залишилися, і відштовхнула його. Точніше спробувала, бо Ліам тримав міцно і відпускати мене не збирався.