39

   — Не обманюйте себе, принце, — сказав Годфрі, хмикнувши, — ця дівчина — головоріз. І, наскільки мені відомо, один із найкращих у Східних королівствах. — Після чого звернувся до мене: — Правильно, — у погляді майнуло глузування, — леді Вотс?                                                                                           

   “Я не леді” — хотілося виплюнути йому в обличчя. Але Лорен добре попрацювала над моїм вихованням. Тож я просто промовчала. Нема чого сперечатися з тим, хто думає, що все про тебе знає. 

   — Нам варто відпочити, — сказав принц.                                                                                                 

   Ймовірно, він не став розвивати тему розмови з тієї ж причини, що я. А можливо, у нього на це були свої власні.                                                                                                                                                      

   — Завтра важкий день, — погодився Годфрі. — Час наближається до ночі.                                       

   Лорд жестом запросив нас йти за ним. Я не знала, чи стосується мене це запрошення, проте пішла за ними.                                                                                                                                                        

   Незабаром ми опинилися біля дверей будинку, де нас зустріла господиня. І запросила всередину. Тут було затишно, хоч і досить скромно. Однак за цих обставин вибирати не доводилося. Тим паче я звикла спати не в найкращих умовах. Але ось і принц не пішов, як я думала. Залишився з нами. Як і Годфрі, чим викликав у мене ще більший подив. Не те щоб королівське подружжя чи знать були далекими від народу. Але все ж таки було незвично бачити у доволі бідному помешканні настільки впливових осіб.                                                                                                                                          

   Нас почастували вечерею, не менш скромною, ніж сам будинок, але ніхто не заперечував. А потім показали кімнати, де ми могли відпочити.                                                                                                   

   Я не стала затримуватися, піднялася на другий поверх скрипучими сходами. Опинилася у потрібних дверях. Штовхнула їх і пройшла всередину. Дерев'яне ліжко рипнуло під моєю вагою. Ще в кімнаті знаходилась тумбочка, на якій стояла гасова лампа. А вікно було завішане щільною шторою.                

   Я вирішила зняти лише чоботи. Невідомо, наскільки спокійною буде ніч. Розтягнулася на ліжку, не найзручнішому, але все ж таки це не холодна кам'яна підлога і не сира земля. До того ж постіль досить приємно пахла.                                                                                                                                                   

   Коли я вже почала провалюватися у дрімоту, двері тихенько рипнули, пропускаючи у мій тимчасовий притулок несподіваного гостя.