33

Звук пострілу, що пролунав за моєю спиною, був приголомшливим. Такий гучний, що в мене заклало вуха. Гулкий, що віддає у всьому тілі, подібно до останнього удару серця.                                                                                                                                                                                    

Все, що я чула в наступні кілька секунд — це неприємний свист і биття власного серця. Потім поступово слух все ж таки почав повертатися. Я полегшено видихнула. Мені все ніяк не вдавалося змусити себе відвести погляд від трупа істоти, яка мене вкусила.                                                                                                                                                                                                                                     

— Він став одним із них, так? — почула я дівочий голос поруч. — Як ми можемо боротися з ворогом, який може створити подібне з кожним із нас?                                                                                                                                                                                                                                                                      

Вона важко зітхнула. Я повторила за нею і тільки після цього зрозуміла, настільки відчутним був запах пороху у цьому приміщенні. Пороху та крові. І змішуючись, вони перетворювалися на коктейль смерті, що тиснуло на плечі зневірою та безвихіддю.                                                                                                                                                                                                                                                                         

— Знаєш, — знову подала голос моя рятівниця, — спочатку ми могли б скористатися арсеналом мого батька.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

Я повернула голову в її бік і натягнуто усміхнулася. Це з лордом Краулі я особисто не була знайомою, але його улюблена донька, Лорна, частенько відвідувала сиріт у притулку. Там ми й потоваришували. Якщо таке поняття як дружба взагалі стосується подібних до мене.                                                                                                                                                                                                                                     

Зараз Лорна не зводила очей зі щойно вбитого нею монстра, немов очікуючи, що той ось-ось повстане з мертвих.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      

— Погано тільки, що всюди на вулицях ховаються воргени, — вона опустила рушницю і перевела на мене погляд. — Вони вміють ховатись у тінях, як ти.                                                                                                                                                                                                                                                          

— Треба ж, — я похитала головою, без сумніву повіривши співрозмовниці, — чого ж ще навчив їх безумець Аругал?                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  

— А хто тобі сказав, що тут замішаний Аругал? — дивилася на мене Лорна.                                                                                                                                                                                                                      

— Принц, — відповіла я, знизавши плечима.                                                                                                                                                                                                                                                                            

Я навмисне не стала називати спадкоємця трону Гілнеаса на ім'я. І, схоже, правильно зробила, оскільки дівчина ледь помітно примружилася, дивлячись на мене.                                                                                                                                                                                                                                     

До повстання біля Північної брами, яку очолив Дарій Краулі, ходили чутки, що батьки Лорни та Ліама мають намір поріднитися, організувавши весілля дітей. Але пізніше лорд повів вірних собі людей проти короля, і ні про яке весілля не могло бути й мови. Хоча родина Краулі не потрапила під гарячу руку Сивогрива. Їм залишили все майно, а Лорна перебралася до столиці. Тож, можливо, весілля ще планується.