27

Обережно ступаючи вперед, я минула кілька трупів стражників, які лежали в калюжах власної крові обличчям донизу. Я обережно обійшла їх, намагаючись не втрапити в густу липку рідину, яку дуже важко відмивати від чобіт. До того ж вона ще й погано пахне, якщо встигне застигнути. Силкуючись не робити різких рухів, щоб не привертати непотрібної уваги, оскільки тіні в такому разі можуть і не приховати мене від звіриних очей, орієнтуючись тільки на внутрішні відчуття, я рушила вперед.                                                                                                                                                                                     

Поняття не мала, де у цій будівлі камери та де тут утримують в'язнів, але внутрішнє чуття ніколи мене не обманювало, тому я й довірилася йому.                                                                                                                                                                                                                                                                         

Так було й цього разу. Вже незабаром виявила того, кого шукала. У центрі прольоту, що з'єднує дві башти між собою, він твердо стояв на ногах, потирав кулаки й тривожно вдивлявся перед собою.                                                                                                                                                                                        

На мить я завмерла, розглядаючи цього чоловіка. Він був без сорочки, і я одразу відзначила, що Дарій має гарну тілобудову, і навіть ув’язнення не змогло цього зіпсувати. А може, його м'язи набули настільки видатних форм вже у в'язниці? Хто знає. Чого коштував лише рельєф його живота, що тримав на собі широкі груди.                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

Якби була я високородною леді або щонайменше вихованою дівчиною, я, звісно б, зашарілася, побачивши перед собою напівголого чоловіка. Але ні тією, ні іншою я, звісно ж, не була. Тому, так само ховаючись у тінях, я безсоромно розглядала досить привабливого лорда. Його русяве волосся було вологим чи то від дощу, чи то від поту, і деякі пасма прилипли до мужнього обличчя. Чорна пов'язка, що приховувала його ліве око не псувала, а надавала лордові якогось войовничого шарму.                                                                                                                                                                                                        

“Симпатичний” — подумала я, згадавши, як неодноразово чула про те, що багато леді млосно зітхали, згадуючи Краулі. А деякі, особливо сміливі, навіть намагалися отримати в чоловіки такого перспективного, на їхню думку, парубка. І якби була я однією з них, цілком ймовірно, думала так само. Але для мене лорд був настільки ж недосяжним, як і принц, і я не мала ілюзій. Що у цьому випадку було простіше, ніж у спілкуванні з Ліамом, адже молодший Сивогрив змушував моє серце збиватися з ритму.