28

Поруч із лордом стояв чоловік приблизно його віку, тобто років трохи більше ніж сорок. Він тримав у руках дошку, з одного боку якої стирчали кілька величезних цвяхів. За їхніми спинами було ще двоє. Один лежав, ймовірно, був пораненим. А другий височів над ним, присівши навпочіпки, напевно, намагався надати першу медичну допомогу.                                                                                                                                                                                                                                                                                

“Вони ж зовсім без зброї” — подумала я, вилаявшись подумки. Мені слід передбачити цей момент наперед і захопити для них щось. Адже, як я встигла вже переконатися, воргени були буквально всюди. Навіть якщо Краулі погодиться на пропозицію короля, чи зможу я доставити першого до другого живим і неушкодженим? Оце вже питання.                                                                                                                                                                                                                                                                                                

— Ким би ти не був, виходь із тіні! — голос Дарія перервав мовчанку, що панувала між нами, і звучав так, ніби він віддає наказ.                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

Що ж, це не дивно. Народжений лордом звик, щоб йому підкорювалися. Ось тільки як йому вдалося зрозуміти, що тут, крім них, є ще хтось? Чим я себе видала? Або ж чуття Краулі розвинене не гірше мого?                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            

Я наблизилася, скидаючи з себе полог тіней, стаючи видимою для всіх присутніх.                                                                                                                                                                                                           

— Моє ім'я Крістіана Вотс, — назвалася, — я тут за дорученням короля Сивогрива.                                                                                                                                                                                                              

— Ось як, — Дарій кинув на мене швидкоплинний погляд й одразу відвів очі. — Прийшла убити мене.                                                                                                                                                                              

Не питання — ствердження. Він сказав це спокійно, ніби вже змирився зі своєю долею. Або йому міг бути очевидним той факт, що король відправить до нього вбивць. В тому був якийсь сенс, адже стратити зрадника у Сивогрива не піднялася рука, все-таки Краулі — благородний лорд. А ось встромити кинджал у шию беззбройному, руками безликих найманців, на кшталт мене — і кінці у воду. Ніхто нічого не доведе. Я теж могла б подумати так, якби не знала  нашого короля. Точніше, його старшу доньку. Тесс Сивогрив благородна не лише за походженням. Така її суть. І батько, який не володіє подібними якостями, ніколи б не зміг прищепити їх своїй дитині.