22

Липкий страх, що супроводжувався крапельками холодного поту, покотився хребтом. Я не могла пригадати, коли востаннє відчувала подібне. Але й очей від воргена відвести не могла. Він наче впіймав мене у полон свого погляду і не відпускав. Наче звір мав досить розвинений розум, щоб насолоджуватися вивченням своєї здобичі. Його блакитні очі були настільки яскравого-блакитного відтінку, що, здавалося, вони світилися на сутінках, що насуваються. І готова була присягнутися, що чудовисько жере мене ними, поглинає мою душу повільно, насолоджуючись кожним шматочком.                                                                                                                                                                              

Звір витягнув сильну шию у мій бік, його ніздрі затремтіли. А незабаром я побачила, як широкі груди піднялися, і почула його вдих. Повільно і жадібно він втягував повітря крізь ніздрі й швидко випускав його. Він ніби насичувався запахом і, здавалося, при цьому відчуває дивну, тільки йому зрозумілу, ейфорію.                                                                                                                                                    

Страх жертви — запізно дійшло до мене. Звісно ж, я боялася. Це ж треба бути зовсім зневіреним або цілковитим дурнем, щоб не боятися за своє життя. Особливо коли дивишся в очі ворогові. Особливо, якщо цей ворог за тебе сильніший.                                                                                                                                                                                                                                                                                            

Але я легко не здамся. Щоб скуштувати мої нутрощі, цій потворі доведеться неабияк попітніти. Крістіана Вотс вам не якась зніжена леді. Я найманий вбивця. Я розбійниця. Я головоріз. І не таких монстрів наздоганяли леза моїх кинджалів.                                                                                                                                                                                                                                                                           

Крижаний жах скував мої нутрощі. Від чого здавалося, що абсолютно все моє нутро було неживим, а серце ось-ось готове завмерти назавжди. Проте зовні жодних ознак страху не спостерігалося. У чому я була абсолютно певною. Не дарма ж я стільки років навчалася подібного і тренувалася.                                                                                                                                                                                                

Але чи міг мій незворушний вигляд ввести в оману звіра? Можливо, він орієнтується не тільки на запахи, а може, відчує і магію? Враховуючи, що вони створіння Аругала, все це може бути реальністю. А якщо насправді вони ще й чаклувати вміють, тоді справи зовсім погані. Однак чому тоді, коли їм доступна магія, вони поводяться як тварини й обороняються за допомогою кігтів та іклів?