21

Чи вціліла Міневра, яку з якимось секретним дорученням Лорен відправила за стіну не так давно? Хоча про що я? Усі завдання, які давала Приховайка, секретні. І не всі, кому вона їх давала, поверталися. Така доля таких, як я. Одного разу я теж не повернуся.                                                                                                                                                                                                                                                           

А поки я сиділа ось так і думала про таке ж непривабливе і похмуре майбутнє, як цей день, попереду на площі відбулися якісь зміни. З іншого провулка, який добре виднівся з мого тимчасового притулку, вислизнула тінь. Занадто швидко для звичайного хижака, і тим паче для людини, вона кинулась до воргена. Той навіть пікнути не встиг, як був притиснутий до холодної бруківки. А монстр, який нависав над ним, виявився таким самим, тільки набагато більшим й очевидно агресивнішим.                                                                                                                                                                                                

Не знаю, що саме здалося мені знайомим насамперед. Можливо, розворот плечей і те, як він ними пересмикував. Можливо, жести, надто ті були незвичайними для звіра, я б сказала людськими. Вже не кажучи про очі, погляд яких, як мені здалося, розрізав повітря, ніби воно було важким і маслянистим, і безпомилково знайшов мене.                                                                                                                                                                            

Я була впевнена, що він бачить мене. Той самий ворген, який уже втік від мене раніше. Він був набагато спритнішим і більшим за ті, що мені довелося зустрічати на вулицях міста сьогодні. І я дуже добре розуміла, що втік він зовсім не тому, що боявся. Він точно не планував вступати зі мною у поєдинок. Але чому? Не хотів вбивати? Але хіба це не перший інстинкт у звіра?                                                                                                                                                    

Оцінивши захват і силу, за допомогою яких він утримував монстра під собою, мене накрило усвідомленням, хто саме вийшов би переможцем у нашій з ним сутичці, якби вона мала місце бути. Я проковтнула в'язку слину і стиснула долоні навколо ручок кинджалів сильніше. Мої долоні стали мокрими, від чого мені здавалося, що я тримаю зброю не достатньо міцно. Звична впевненість, яку дарували мені мої кинджали, кудись зникла. Чомусь з’явилося відчуття, що вони не досить гострі, або я просто не встигну ними скористатися.