19

Лорд Краулі був юним, тонкощі політики були для нього новинкою. Він слідував покликам серця, а не розуму. Саме це зробило його улюбленцем серед народу Гілнеасу. Той запал, з яким він переконував інших лордів у своїй правоті, багатьом нагадував самого короля Сивогрива в юності.                                                                                                                                                                                                        

Я не знала, яким був наш король у молоді роки, коли сивина ще не торкнулася його скронь. І не можу сказати, що вірила Сивогриву, так само як і не можу стверджувати, що сумнівалася у ньому. Я ставилася до прийнятих рішень із байдужістю, адже все це трапилося ще до мого народження. І головний урок, який я засвоїла: якщо щось змінити не в змозі, то просто треба змиритися, переступити та жити далі. Цей девіз допоміг мені не раз. Всі ці роки я просто виживала, поки ми не зіткнулися з ворогом, і тут я зрозуміла, що сидіти склавши руки — це все одно, що просто зробити крок зі скелі.                                                                                                                                                                                     

Я шмигнула між будинками, які досить щільно примикали один до одного. Зупинилася та прислухалася. Час було пошкодувати про те, що не володію нюхом, як у собаки, щоб відчути супротивника. Втім, це й не потрібно. Мій ворог сидів до мене спиною. Широка спина була вкрита густою чорною шерстю, яка стовбурчилася на загривку. Гострі вовчі вуха тремтіли, і це підказало мені, що звір прислухається. А уривчасте сопіння свідчило про те, що істота ще й принюхується.                                                                                                                                                                                                  

Повітря ставало все важчим, і вже самотні краплі починали падати з неба і розбивалися об поверхню бруківки. Це добре, оскільки зайві шуми приховують моє наближення. Але з іншого боку це було погано, оскільки з таким же успіхом і я не зможу відчути ворога, що підкрадається.                                                                                                                                                                                                             

Я обережно відстебнула застібку на футлярі та витягнула один із кинджалів. Той миттю обтяжив руку, і я усміхнулася знайомому відчуттю. Другий ніби стрибнув у мою долоню, наганяючи брата-близнюка. У такі моменти я любила своє ремесло.                                                                                                              

Дорогі читачі, саме ваші відгуки впливають на те, як часто з'являються оновлення)