10.1

Нарешті вони дійшли до адміністративного коридору. На відміну від іншої частини замку, магічні ліхтарі тут горіли яскраво до того ж реагуючи на кроки. Побачивши попереду двері кабінету директора, Рада несподівано почала гальмувати.

— Що таке? 

— Нічого. Просто згадала де що.

В останній раз жінка була тут коли їй самій ще не виповнилося вісімнадцять і її відраховували зі школи через те, що вона не робила. Спогади змусили жінку підтиснути губи. Якби тоді донька заступниці директора не полізла за нею у печери, та не дістала її своїми питаннями, нічого б не сталося. У тому озері, куди впала Ксюша ніколи не було піраній. Це вона могла сказати точно, бо неодноразово там плавала з подругами. Але у той день вони з’явилися та сильно покусали дівчинку.

Рада неодноразово прокручувала це в голові. Навіть Альбрехт їй казав, що її провини у тому немає. Але… Жінка зітхнула, спробувавши відігнати ці спогади. Окрім поганого у її відрахуванні була й світла сторона — вона потрапила у минуле та познайомилася з Альбрехтом.

Їхній провідник зупинився перед дверима, обернувшись до них. Рада та Альбрехт поспішили до нього. Чоловік постукав, не поспішаючи відкривати двері. Напевно він не мав таких повноважень — здогадалася Рада. Через кілька хвилин ті відкрилися. На порозі з’явилася висока темноволоса жінка в сірій  закритій сукні в підлогу. На руках у неї були рукавички, попри спеку. Жінка окинула всіх суворим поглядом.

— Міс Майроуз, цих людей привів в школу професор Мерлін, як викладачів для факультетів.

«Майроуз»  — Рада завмерла, серце часто забилося у грудях. Так само звали заступницю директора, але це точно не могла бути вона.

Жінка окинула їх чіпким поглядом, здається у якийсь момент у її очах спалахнув шок, а потім її губи скривилися.

— Це напевно якась помилка. Мерлін ще вчора повідомив, що викладачів не буде. Я не знаю хто ви, але вам, напевно, краще піти.

Робітник розгублено кліпнув.

— Ми б хотіли поговорити з директором цієї школи, — Альбрехт не зрозумів чому Рада мовчала, вирішивши взяти все у свої руки. — У нас є потрібний вам досвід.

Чоловік знав, що треба хоча б представитися, але несвідомо відтягував цей момент.

— Директорка зайнята, зараз узгоджується учбовий план. Проведіть їх будь ласка в кабінет Мерліна і скажіть, йому що я не дуже задоволена, що він дозволяє ходити по школі абикому, — це міс Майроуз сказала вже робітнику.

— Мене звуть Рада Вольфрам, я прийомна донька професора Мерліна, а це його молодший брат Альбрехт Шліман. До того ж наша донька здається староста цієї школи, — не витримала Рада, від хвилювання навіть сліду не залишилося. — Ми не займемо багато часу.

Рада бачила, що міс Майроуз хоче скоріше їх прогнати, але та не встигла нічого сказати, як у дверях з’явилася ще одна жінка. На ній були звичайні джинси та футболка, а русяве волосся зібране в недбалий пучок. Зовні жінка виглядала майже їхньою ровесницею.

— Ксенія, що тут відбувається? — кинула вона суворий погляд на Раду та Альбрехта, маючи намір запитати «ви хто такі?», як очі в неї розширилися від подиву. Ніби вона побачила примару.  — Не може бути! Ви ж загинули сімнадцять років тому! 

— Ми хотіли поговорити за факультативи. Але бачу що нам тут не дуже раді, — сказав Альбрехт, підтиснувши губи.

— Ну що ви! Ксеніє, ти що не впізнала? Це ж… — жінка в сірому змірявши їх поглядом, пішла до свого кабінету заступниці директора. — Пробачте, я не представилася — Корнелія Фуолк. Ви мене напевно не пам’ятаєте, я билася за вас у маєтку Вольфрам. Джон, можеш бути вільним. Дякую, — сказала вона робітнику і той нарешті пішов.

Погляд Ради метнувся у бік дверей де зникла міс Майроуз.

— А то?..

Корнелія зітхнула, зрозумівши про що вона.

— Так. Директорка зараз Лідія Майроуз, а вона її заступниця.

— Тоді нам точно тут будуть не раді. Ми напевно підемо, — Рада вже зробила крок назад, наступивши Альбрехту на ногу.

— Стривайте. Ви щось хотіли спитати за факультативи? 

— Та напевно не варто. Лідія ніколи не дозволить нам тут викладати.

Корнелія по дівочому сплеснула в долоні.

— Боги! То ви хочете у нас викладати? — ще більше оживилася вона. — Ми вже опустили руки, й навіть почали складати папери, для розірвання договорів. Якщо ви у нас залишитеся, то ми врятовані. Почекайте тут. Я зараз повідомлю про вас і повернуся. За Лідію не переживай, вона нормальна жінка і наче не тримає на тебе зла.

Раді хотілося в це вірити. Двері директорського кабінету зачинилися, але вони змогли почути те що відбувалося там.

— Ви не повірите кого я вам привела! Хоча формально вони прийшли з Мерліном. Якщо ви погодите, то у нас будуть двоє просто шикарних викладача факультативів. Можливо ми для бойової спеціалізації зможемо зробити це повноцінними уроками. — швидко заговорила Корнелія, майже не роблячи пауз. — Вони там за дверима.

— Ти так кажеш наче там якісь знаменитості? — пролунав чоловічий голос і Рада несподівано посміхнулася впізнавши його — професор Гільдерікс — декан Локстерна. — Невже ерцгерцог все ж зміг на когось вплинути?