Розділ 10. Несподівана пропозиція роботи

— Рада?.. — Мерлін стояв шоковано глипаючи на жінку, що нарешті випустила його з обіймів. — Як? Що ти тут робиш? — перевівши погляд він побачив молодшого брата. Той також піднявся з дивану та підійшов до нього. — Ал?

— Нас звільнили Лера з Владом.

Лера зіщулилася, швидко перезирнувшись з братом. Тікати було вже пізно. Мерлін повільно перевів на них погляд і в його очах чітко прочиталася загроза.

— Тобто? Вони вас звільнили? — з натиском перепитав Мерлін. — Звідки?

— З в’язниці під замком у Голдені. Лера сказала, що ти це знав, — кліпнула Рада. — Я також була не у захваті що вони туди пішли самі, але… Не свари їх сильно. Все вже добре.

Лера ще вчора відчувала, що матір хотіла розказати їй все що думає з приводу такого ризику, але тоді її зупинила зустріч з чоловіком і те що було потім.

— Звичайно не буду, — голос Мерліна прозвучав награно бадьоро, а очима він продовжував пропалювати діру в племіннику. — Але їм не треба було діяти без мене. 

Лера все ж вирішила піднятися у свою кімнату, щоб занести ноутбук та відразу повернулася у вітальню.

— Сподіваюся на цьому сюрпризи закінчаться? — Мерлін обвів усіх поглядом, бажаючи вже полегшено видихнути.

— Ну… — протягнула Рада. — Лера вбила Лелілу.

Мерлін так і присів на валізу, що все ще стояла біля нього, схопивши ротом повітря.

Влад побіг у кухню, щоб набрати води, та передав склянку Альбрехту.

— Що вона зробила?.. — випивши одним махом воду, Мерлін благально подивився на Раду, ніби сподіваючись, що йому почулося.

— Леліла хотіла вбити нас коли ми прийшли за… — Альбрехт замовк, задумавшись. — Це спитаєш у Лери. Але потім з’явилася Леліла і вона була налаштована нас вбити. — брови чоловіка зсунулися. — Нарешті та змія понесла покарання.

Мерлін закрив очі, відкрив, та важко зітхнув.

— Не можу сказати, що не радий цьому, але… Я краще про це поговорю з племінниками наодинці.

— Мерліне?! Це наші діти. Кажи при нас. Наскільки це може мати наслідки?

— Леліла — регентка. Вони, — він хитнув головою у бік Лери. — Вбили королеву. Хоча, я впевнений багато хто цьому буде радий… Тому думаю тут будуть дуже багато наслідків. Я все ж трохи поговорю з племінниками. Спокійно. Уточню деякі деталі, а потім ми вирішимо що робити далі.

Лера аж ніяк не вірила у це. Залишивши батьків у вітальні вони зайшли слідом за дядьком у кухню, закривши двері. Майже відразу впав полог тиші, відрізаючи їх.

— Я чекаю пояснень.

Перезирнувшись з братом, Лера вирішила, що віддуватися доведеться їй.

— Морл нам розповів де вони у той же день як ти поїхав, — дівчина почала переказувати все що з ними після сталося. Мерлін слухав не перебиваючи. Але Лелілу вбила не я, а Морл. І вона заслужила.

— Морл за паперами помер. Його не можна звинуватити. А ось ти втрапила у серйозну халепу.

— Але ж вона хотіла нас вбити! — обурився Влад.

— Якби ви мене послухали, цього б не було.

— Ми не могли чекати. Морл сказав, що скоро закляття спаде і…

— Ви що не зрозуміли? Морлу самому треба було потрапити до Голдену. Крім того непотрібного мотлоху, він хотів сам убити Лелілу. А тепер розплачуватиметеся ви. Бо ви вбили королеву. Навіть якщо вона й заслужила цього.

— Це не мотлох! — Лера ображено засопіла, стиснувши кулаки. — Це спогади.

— Він забрав у вас батьків. Неодноразово намагався припинити ваш рід. Йому було начхати на тебе чи на Влада. І тепер ти будеш виправдовути це тим, що він хотів забрати свої спогади.

— Леліла не мала права себе коронувати. У Голдені має бути король. Морл перед смертю передав корону наміснику Еолара — Гіацио Парфюно!

— Його вже на троні пів року ніхто не бачив. Ви не читали газет? Там було сказано, що він серйозно захворів, Леліла регентка. Якщо то була брехня… я можу спробувати поговорити з Гіацио. Через вас мені доведеться їхати до Голдену. Потрібно з'ясувати все та все залагодити. Сподіватимемося, що обійдеться.

— Коли ти їдеш? — спитав Влад, його голос тремтів.

— Хотілося б помитися та виспатися, але здається спати я буду колись потім. Сьогодні увечері. 

— Але ж ти не сам туди поїдеш?.. — схвильовано спитала Лера.

— Візьму когось з ордену. А ви, — він зміряв їх поглядом. — Щоб сиділи у цьому будинку та нікуди не виходили. Не вистачало ще уваги преси.

— А як ти з’їздив у столицю? Знайшов викладачів? — заїкнулася Лера, хоч розуміла, що це не вчасно.

— Ні. Нікого не буде. Договір з кінним клубом вже розривають. Схоже варто забути про повернення цих дисциплін. Мордред та Морл добряче попсували репутацію школи.

Лера насупилася, а Морл у її голові лише хмикнув.

«Їм лише треба найняти справжніх спеціалістів для захисту школи. Бажано якогось перфекціоніста, який би не пропустив таку дрібну деталь, як відбиток магії людини, яка вже не працює в школі» — сказав він не без долі сарказму.