Розділ 4. Минуле, теперішнє, майбутнє

Дівчина задумливо дивилася у вікно бібліотеки. Дощ йшов усю минулу ніч і тільки під ранок вщух. Вчора вони встигли зробити лише кухню та половину вітальні, як сили остаточно залишили їх. Трохи прибравши у двох гостьових спальнях, звалилися спати. 

Лера прокинулася перша. Їй хотілося трохи побути в тиші, перед тим, як друзі прокинуться і знов будинок перетвориться в галасливий вулик.

Губи дівчини торкнула посмішка. Повернувши голову, вона ковзнула поглядом по корінцях книг на одній з поличок і раптом побачила календар, що був пришпилений прямо до шафи. Він був за 1996 рік. На ньому червоним маркером було обведено чотири дати: 26 квітня, 1 липня, 15 серпня і 17 жовтня.

Дні народження! — здогадалась вона.

Першого був день народження у Мерліна. Сімнадцятого — в неї. Відповідь хто ж інші була написана у самому низу. 

Дихання збилося. Лера повільно полізла в кишеню шорт та дістала мобільний. Сьогодні було п’ятнадцяте чисто — день народження її батька. Можливо це був лише збіг, а можливо все ж таки доля, що вони скоро мають знайти батьків. Серце радісно забилося у грудях. Крутнувшись на носочках, дівчина швидко вийшла з бібліотеки, прикривши за собою двері.

Їх хотілося поділитися цією новиною з братом, але вона дуже швидко зрозуміла, що так може розбудити Діна та Андрія. Прикусивши кінчик губи, дівчина потопталася на місці, а тоді вирішила спускатися на перший поверх, продовжувати прибирання.

Зупинившись біля каміну, Лера взяла в руки рамку з їхньою спільною фотографією та м’яка усмішка знов торкнула її губи.

— Вже скоро, — погладила вона зображенням під склом. — Скільки тобі має бути зараз? — Лера задумалася, їй важко було підрахувати, бо він народився не в цьому столітті. — Тридцять вісім? А мамі? — Лера знала, що батьки були майже ровесниками. — Якби ж ви тільки знали, як я за вами сумую.

За спиною щось стукнуло, змусивши Леру підстрибнути на місці, ледь не впустивши фотографію. Крутнувшись, вона перелякано кліпнула — Андрій стояв у дверях в їдальню, тримаючи в руці надкушений пиріжок.

— Леро? — у погляді хлопця майнуло здивування. — Ще ж рано. Ти чого не спиш?

— Я… — дівчина розгубилася. — Я вирішила трохи посидіти у тиші. І… побачила в бібліотеці календар. У мого батька сьогодні день народження.

— О-о-у. Вітаю, — Андрій переступив з ноги на ногу, кинувши погляд кудись у бік люстри. — Ну тобто…

— Усе нормально. Я хотіла вам запропонувати відсвяткувати це за сніданком. Подумала, поки ви спите, трохи приберуся тут.

Андрій покивав головою, ніби погоджуючись з цим, погляд його при цьому якось засклянів.

— Ти ще підеш спати? — з надією спитала Лера, сподіваючись що саме це він не почує в її голосі.

Андрій похитав головою, вирішивши нарешті відкусити пиріжок, що увесь цей час тримав у руці. Його погляд нарешті знов сфокусувався на ній.

— Я тоді піду, трохи приберу у їдальні. — повітря ніби поважчало, ставши густим. Перекотившись з п’ятки на носок, Лера показала пальцем у бік їдальні та опустивши очі, пішла туди, сподіваючись що не вріжеться в його плече. Від цієї думки напруга тільки зросла, ноги почали дерев’яніти.

— Леро… — покликав її Андрій. 

Його пальці торкнулися її ліктя. Дівчина завмерла — серце у грудях швидко-швидко закалатало. У тиші цей звук здався гучним.

— Пробач, — Андрій відпустив її лікоть, зробивши крок вбік. Очі згасли. — Тобі неприємно поряд зі мною?

— Мені? — стрепенулася Лера, ледь не переходячи на писк. Вже зрозумівши, як це виглядало збоку, тому вирішила швидко виправитися. — Ні. Все добре. Просто я ще сонна, — як підтвердження позіхнула, прикривши рот долонею. — Не хочеш допомогти мені з прибиранням? Можна заразом зробити чаю. Дін привіз смачний чай.

Лера вже думала, що Андрій відмовиться, але він знов кивнув, і риси його обличчя знов пом’якшилися.

Подарувавши йому посмішку, дівчина все-таки зайшла у їдальню. Зупинилася напроти довгого столу, та склала руки на грудях, оцінюючи фронт роботи. Якби вона навчалася в Резенфорді погано, то вирішила б викликати вітер, щоб за раз прибрати всю пилюку. А так, як вона не ловила гав на уроках, то знала, що це не допоможе, до того ж потім доведеться ще більше прибирати. І точно довго відмивати себе. Тому, краще потрошку, але робити все правильно. 

Вчора вони встигли зняти всі карнизи зі шторами, ними потім треба зайнятися окремо. Скоріш за все на їх чищення та ремонт піде цілий день. Поки вони були складені великою купою у їдальні біля каміну. Те що це погане місце для цього, дівчина подумала тільки зараз — бо якщо чистити камін, то вони відразу стануть чорними.

Опустивши руки, чарівниця струснула долонями, і на кінчиках її пальців затанцювали іскри.

— Чистікс.

Вона направила долоні на люстру, змушуючи потік магії м’яко торкатися кришталю. Боковим зором вона помітила, що Андрій зайнявся великими еркерними вікнами. На білих перегородках зібралося багато пилюки.

Закінчивши з люстрою Лера пройшла магією по стелі, а вже тоді перейшла до каміну. Вона якраз вичищала сажу, коли хтось наполегливо прокашлявся. 

— Ви що не спали? — у проході стояли трохи розпатлані Уля та Ліза. На них досі були нічні футболки та шорти.