28. Померти чи вийти заміж?

Король міцно схопив мене за руку і потягнув до виходу. Я не пручалася — чи то діяла магія, чи то я просто ще не вийшла з шокового стану. Все навколо було ніби в тумані: голоси, шепоти, навіть власні думки розпливалися і тонули в хаосі емоцій.

Двері до величного кабінету відчинилися безшумно. Всередині панувала розкіш: стіни, прикрашені різьбленими панелями з темного дерева, сріблясті підставки з магічними кристалами, що мерехтіли холодним світлом. На одній із полиць виднілися книги у старовинних палітурках, поряд — витончена мапа земель ельфів, виткана золотими нитками. Усе тут випромінювало владу і спокій, що межував із байдужістю.

Король жестом вказав на крісло перед різьбленим столом.

— Сідай, розмова буде довгою, — його голос звучав надто лагідно, і від цього по спині пробіглися мурахи. — Вина?

Я не відповіла. Просто сіла і втупилася в одну точку, намагаючись упоратися з власним розпачем. Думки плуталися, серце гупало десь у горлі, а в голові клекотіло бажання все розтрощити.

— Думаєш, я не впізнав тебе? — раптом промовив король, і в його голосі з’явилася насмішка.

Я застигла. Холодні пальці страху пробіглися по спині.

— Принцесо Агатаріє.

Губи пересохли. Я ледь чутно прошепотіла:

— Як?..

— У мене всюди є люди. Не тільки в Арґа є власні шпигуни, — самовдоволено сказав король, відкинувшись у кріслі. — О, як же він буде скаженіти, коли дізнається, що його наречену поцупили! Він і так ненавидить мене за мої гареми, за мою «варварську» політику… а тепер, нарешті, я змушу його зрозуміти, що у світі править не праведність, а влада.

— Він не буде злитися, — сказала я тихо, опустивши очі. — Він хоче мене вбити.

Король на мить замовк, потім розсміявся — коротко, холодно.

— Ох, люба, — він підсунувся ближче, спершись ліктями на масивний дерев'яний стіл, вкритий стародавніми манускриптами. — Ти справді вважаєш, що він хоче тебе вбити?

Його темні очі випромінювали щось між цікавістю та розважливістю.

— Я впевнений, що вбити тебе він міг уже десяток разів, але чомусь досі не зробив цього. І скажи мені, люба, як так сталося?

Моя голова йшла обертом. Я не знала, що сказати, та й не була певна, що маю йому щось пояснювати. Втім, він не виглядав так, ніби потребував відповідей. Скоріше, йому подобалася ця гра.

Король знову підвівся, обійшов стіл і нахилився до мене, його довге біле волосся ковзнуло по плечах.

— Ти будеш моєю нареченою, і твій дракон... твій король... — він промовив останні слова з насмішкою. — Він прийде за тобою.

Я стисла кулаки.

— І що тоді? Ти справді думаєш, що зможеш його перемогти?

Король засміявся.

— Я не збираюся його вбивати. Але коли він прийде, він опиниться в моїх руках. І тоді ми побачимо, хто кого перехитрить.

Мене кинуло в жар. Він використовує мене як приманку!

— Ти граєш у небезпечну гру, — прошипіла я.

Король торкнувся мого підборіддя, змушуючи мене зустріти його погляд.

О, яка пристрасть, — промуркотів він, схрестивши руки на грудях. — Ти мене ще більше зацікавила.

Я стисла кулаки, намагаючись не вибухнути від злості. Це все набридло мені. Боятися набридло.

Ще недавно найбільшою моєю проблемою було закрити сесію, а тепер я маю рятувати інший світ? При цьому найсильніші намагаються мені завадити, вбити, приручити, використати як розмінну монету.

Ненавиджу всіх! Ненавиджу цей світ!

Але навіть серед усього цього хаосу я знала: є ті, кому я довіряю.

Фокстер і Трей були завжди поруч, тільки вони підставляли своє плече, коли здавалося, що все пропало.

І… Артур.

Як би не хотілося мені зізнаватися, але я все ж таки закохалася у цього нахабу.

Злість, образа, страх — усе зливалося в один пульсуючий клубок у мене в грудях. Я не дозволю їм вирішувати мою долю.

— Мені не потрібен інший господар, — сказала я, зводячи на короля погляд, у якому вже не було страху. — І якщо ти думаєш, що я просто покірно чекатиму, поки Арґ прийде за мною, то ти ще гірший дурень, ніж здаєшся.

Король усміхнувся, але в його очах блиснула тінь тривоги.

— О, люба, ти навіть не уявляєш, як мені цікаво, що ти зробиш далі.

Люба, люба, як папуга, чесне слово. Малувато фантазії як для короля.

Король зітхнув і потер скроні, ніби я завдала йому жахливого головного болю.

— Які ж ви, смертні, вперті... — пробурмотів він, відкидаючись у кріслі. — Але я це навіть ціную.

Я не відповіла, лише стиснула губи, намагаючись не видати, як сильно стискаю підлокітники крісла.

— Хай буде так, — він трохи нахилив голову, розглядаючи мене, ніби цікавий експонат у колекції. — У тебе є два варіанти, Агатаріє. Або ти станеш моєю королевою і отримаєш захист, або... — він зробив драматичну паузу, підбираючи слова, — знайдешся на одному з поверхів моїх палаців. Зовсім не в королівських покоях.

Мене вкинуло в холод.

— Ти ж розумієш, що я виберу третій варіант, так? — мій голос був рівним, хоч всередині все кипіло.

Король розсміявся, але не весело, а з тінню роздратування.

— Саме це мені і подобається в тобі. Але будь реалісткою, дівчинко. Навіть якщо твій дракон тебе шукає, він запізниться.

— Я не "твоя" і не "дівчинка", — відрізала я.

Король примружився, а потім повільно підвівся і підійшов ближче. Його холодний погляд упився в мене, і я ледь стрималася, щоб не відсахнутися.

Двері кабінету розчинилися, і двоє слуг у довгих темних плащах зайшли до приміщення, низько схиливши голови перед своїм володарем. Їхні обличчя залишалися байдужими, мов вирізьблені з каменю.

— Відведіть її в темницю, — спокійно наказав король, відмахнувшись рукою, наче я була не більше, ніж настирлива комаха. — Нехай подумає над своєю поведінкою.

Я стиснула зуби, намагаючись не видати страху. Темниця? Отже, розкішні апартаменти для «нареченої» мені не передбачені.