26. Дракон

Король Арґ

Навіщо я поплентався за цією дивною трійцею після храму? Сам не знаю. Я не вірив, що дівчисько, яке мало намір зруйнувати світ, може його врятувати… ще й повернути драконам крила. Це не могло бути правдою. Але вбивати її я вже не збирався. Можливо, пізніше, коли докопаюся до правди, але не зараз. Вона викликає в мені цікавість, маленька поганка.

Подорожувати з цими сопляками виявилося навіть весело. Такі серйозні, коли справа доходить до пророцтва, вкрасти кубок... тричі ХА! Будуть сидіти у темниці ельфів до спокон віку. Хоча, можливо, принц ельфів буде врятований. Король більше не має дітей, і моя розвідка доклали, що пихатий шукає свого синочка, байстрюка, від якого сам і відмовився. Але Фокстер цього явно не знає, буде сюрприз. Принц ельфів, смішно.

Другий хлопчина також принц, дроу. Від його батька, здається, не відмовлялися, тож чого він тут забув? Ще й з цією "принцесою". Хто ж вона така? Агатарія? Так гарно грає роль?

Чим більше часу я проводив з дівчиною, тим більше впевнювався — вона не Агатарія. Вона інша. Говорить, дивиться і на мене… теж дивиться по-іншому. Не з ненавистю, як раніше — з азартом, викликом, іноді роздратовано, але я не міг утриматися, щоб не підколоти її, спостерігаючи за її реакцією. Вона притягувала мене. І я не міг з собою боротися.

Сиділи з принцами у барі, потягуючи вино.

— Ваша Високосте, — почав було ельф.

— До чого це? Просто Ар, не треба цих формальностей.

— Навіщо ти з нами?

Градус уже дав у голову, оскільки пляшка була не перша.

— Спочатку злість, потім цікавість, а зараз я їй вірю і зроблю все, щоб вберегти її… кх-м, тобто наш світ.

— Хтось закохався в нашу Олену, — гикнув дроу, тому вже явно було достатньо.

— Сходи глянь, як вона, — попросив Трея, мені треба було поговорити з ельфом на одинці

— Розказуй, все, що знаєш про неї. — Що-що, а я вмів давати накази, ельф мав послухатися.

— Не можу, навіть якщо хотів би, а я не хочу, та все одно не можу, — і, відкотивши рукав сорочки, показав мітку магічної клятви.

— Чорт! Доведеться темного випитувати!

— В нього така сама, — пояснив мені Фокс, а в очах смішинка.

— Як вона це робить? Приворожила, чи що?

— Ні, вона нас врятувала, — коротко.

Я зрозуміло хмикнув, вже чув і про лиса, і про тінь, що стала сильнішою. Принци зцілилися від прокляття, просто знаходячись поряд з нею. Але зі мною такого не сталося, на жаль. Якщо б вона могла повернути мого дракона, я б все їй віддав. Треба розібратися, як вона це робить.

— Сама не розкаже? — з надією запитав я у друга. Друга? З яких це пір я вважав їх друзями?

— Тільки якщо готовий носити такий самий, — розсміявся ельф, вказуючи на своє тату.

Коли повернувся Трей, ми просто базікали та пили, доки не заснули прямо за столом.

Прокинувся першим, хлопці ще сопіли, тож я вирішив глянути, як там принцеса. І знову шок — встановила ментальний зв'язок з тростянкою. Гей, дівчино, ти взагалі в курсі, що тут прокляття? Враження, що на тебе воно не діє.

Коли Олену ледве не викрали на ярмарку, я думав, вб'ю всіх просто там, на місці. І того торговця людьми, і малого, що втирається в довіру. Мені хотілося рвати і метати, але я старався зберігати спокій. Доки вона не почала виговорювати мені за гареми. Та чорт забирай, якби ж ти тільки знала, скільки років я намагаюся з ними боротися, як ненавиджу всіх, хто займається цим. Вперта! Та я б ніколи! Хотів розвернутися й кинути все до біса, але...

Боявся? Боявся за неї, що щось ще трапиться з цією непосидючою, яка так і манить до себе пригоди. В готелі пішов за нею. Хотілося пояснити, признатися, але щось не дає сказати мені правду, признатися, хто я. Ні, не зараз точно. Що ж ти зі мною робиш, маленька? Чому я постійно думаю про тебе? До біса! Я поцілував її, яка ж вона солодка, ці губи призначені для поцілунків, а не для їдких зауважень, що постійно вилітають з них в мою адресу. Вирвалася, ну що ж, пограємо, я ж знаю, тобі сподобалося.

Сиділа в ванній годину, це ж треба. Смішна. Пішла кудись, треба прослідкувати, подумалось. Хоча чого це я буду за нею бігати, хай йде, куди хоче.

Прокинувся від того, що по мені хтось скакнув, хтось малий та вредний, адже це створіння намагалося мене вкусити.

— Відчепися від мене, іди свою хазяйку мучай, — відмахнувся я.

Тростянка продовжувала кусати мене за руки.

Я підвівся, за вікном світало, окинув поглядом кімнату — Олени немає, де вона?

Тростянка щось пищить біля моїх ніг.

— Вона приходила сюди? — мале покачало головою. — Ні. Вона зникла? — знову качає. — Так.

Мій крик чув, мабуть, увесь готель. Дракон, що розплющив очі від давнього сну, кричав: МОЄ!!!!