3. Бабуся не вигадувала?

Глава 3

Я сиділа на ліжку, стискаючи край ковдри, поки незнайомець ходив кімнатою, ніби намагаючись зібратися з думками.

— Добре, слухай уважно, — нарешті сказав він, зупинившись переді мною. — Ти — Агатарія, принцеса королівства Ельрадія. Моя сестра.

Я ледь не розсміялася.

— Ви серйозно?

— Більш ніж, — його голос став твердим. — І якщо це знову твій спосіб уникнути відповідальності за свої дії, то цього разу ти зайшла надто далеко.

Він уважно вивчав мене поглядом, і в його очах було щось таке… Біль? Відчай?

— Ви не розумієте… — я заплющила очі, намагаючись зібратися. — Мене звати Олена. Я не принцеса, я звичайна дівчина з Києва!

Він лише зітхнув.

— Значить, знову спрацювало… — пробурмотів собі під ніс.

— Що спрацювало?

Чоловік опустився в крісло навпроти мене.

— Кулон.

Я машинально стиснула підвіску в руці.

— Ти ж знаєш його силу, правда?

Я заперечно похитала головою.

— Кулон відкриває портали між світами, — пояснив він. — І якщо ти його активувала, то це пояснює, чому твоя пам’ять знову порушена.

— Почекайте, портали між світами? — перепитала я, не вірячи власним вухам.

Він кивнув.

— Саме так.

Я ще раз оглянула кімнату — її старовинний стиль, кам’яні стіни, запах трав… Це було надто реалістично для гри або сну.

— Якщо це правда… — я зробила глибокий вдих. — Як мені повернутися назад?

Його обличчя стало серйозним.

— Єдиний спосіб — розгадати секрет кулона. Але є проблема.

— Яка?

Він подивився мені просто у вічі.

— Ти вже один раз зрадила наш світ. І тепер маєш виправити свої помилки, перш ніж зможеш повернутися.

Холод пробіг по моїй спині.

— Я… зрадила?

Він кивнув.

— Так. І не просто когось, а самого короля-дракона Арґа.

Моє серце пропустило удар.

— Короля… дракона?

Це вже занадто.

— Так, — його голос став напруженим. — Ти була його нареченою. І ти зрадила його у найгірший можливий спосіб.

Я заперечно похитала головою.

— Це якась помилка.

Він тільки сумно усміхнувся.

— Хотів би, щоб це було так. Але, Агатаріє, тобі доведеться все згадати. Бо король Арґ ще не пробачив тебе. І повір, якщо ти потрапиш до його рук…

Він не закінчив фразу, але мені й не потрібно було.

— Що він зробить?

Чоловік повільно підвівся, підійшов до дверей і кинув через плече:

— Молись, щоб ти ніколи цього не дізналася.

Двері зачинилися за ним, а я залишилася одна, стискаючи у руках кулон, який, здається, поставив мене у самий центр чужої гри.

Я заплющила очі, намагаючись пригадати останні секунди перед тим, як знепритомніла. Бібліотека. Книга. Кулон... Кров. Я ж просто читала старий фоліант, а тепер... Тепер я тут. Бабусю, ти ж розповідала ці історії просто як казки, правда? Це ж були лише вигадки, так? Але якщо це вигадки, чому все виглядає таким реальним? Чому я відчуваю холод ліжка, чому моє серце шалено калатає в грудях від страху?

А цей чоловік... Мій брат? Він виглядає так, ніби знає мене все життя. Так схожий... ті ж риси обличчя, погляд. Але ж у мене ніколи не було брата! Я була сама, сиротою... Чи не була? Я не знаю, що думати.

Король-дракон... Його ім'я виринає в пам'яті разом із хвилею страху. Що я, тобто ця Агатарія, наробила такого, що він мене ненавидить? Чому він хоче моєї смерті? Якби ж я могла дізнатися більше... Бабуся завжди казала, що кожен міф має зерно правди. Виходить, вона не вигадувала? Вона готувала мене до цього? Але ж я нічого не знаю! Як мені врятуватися? Чи взагалі можливо повернутися додому?

Я хочу прокинутися. Хочу додому. Хочу назад, у свою бібліотеку, де книги не відкривають портали, а легенди залишаються просто легендами. Але чорт забирай, усе це занадто реально. Я не сплю. Це правда.